коли йдеться про червінці.
«Я вже казав вам п’ятдесят разів» —
так гнівна починається догана.
«У віршах цих по п’ятдесят рядків» —
це означає (звістка препогана!),
що вам поет читати їх схотів.
У п’ятдесят – любов не бездоганна,
хоча її відомий сурогат
купити можна теж за п’ятдесят.
Але Альфонсо Джулія любила
і чесною дружиною була —
примусити б її ніяка сила
подружню честь зганьбити не могла.
І певна в тому, Джулія премила
правицю Дон Жуанову взяла:
і треба ж так невдало помилиться —
здалося їй, що це її правиця!
Так само несподівано щокою
відчула і руки його тепло.
А зір пашів цнотливістю такою,
що й вгамувати сили не було.
Дарма Інеси, повне неспокою,
передчуття цих двох не розвело!
Чи, може, хибним виявився засіб?
Моя матуся так не повелася б.
У нього очі сяяли незвично,
немов благали: «Дужче потискай!»
І потиск був, звичайно, платонічний…
Вона б від нього, як велить звичай,
негайно відсахнулася велично,
як од змії отруйної – і край,
якби підозрівала, що дружина
поводитись так з іншим не повинна.
Жуан вчинив, як з радісного дива
і ви вчинили б, я гадаю, теж —
припав до ручки вдячно і поштиво,
і знітився, мов крикнув: «Не бентеж!»
Кохання спершу діє соромливо…
Та знітилась і Джулія. Але ж
долала не душі несамовитість,
а страх, що голос зірветься і видасть.
А місяць звис і з темряви нічної
палав огнем диявольських натхнень.
Під ним не всидиш в тиші та спокої,
бо голова – неначе п’яна впень.
За дві години ночі отакої
накоїш більше, як за довгий день…
І як при цьому вигляд немовляти
наш баламут спромігся зберігати!
Цей дивний час спокою чарівного
тамує звабу в схованках своїх —
байдужим не лишає він нікого
і самовлади позбавляє всіх.
Сліпуче срібло променя нічного
вселяє млость солодку, наче гріх,
і почуття, які хвилюють душу,
назвати незбагненними я мушу.
Біля Жуана Джулія тремтіла,
його відчувши руку на собі.
Неначе і пручалася невміло,
але не вивільнялась в боротьбі.
А потім… Потім, хоч і не хотіла…
Та краще вже мовчати, далебі!
Я каюся і червонію знову —
дарма і розпочав про це розмову.
Платоне80! О вигаднику й фантасте!
З підмогою своєї маячні
та спроб на людство вплинути зубасте
дорогу ти, як видиться мені,
зумів до аморальності прокласти
прямішу, ніж поети визначні.
Ти шарлатан, наївний, як малятко,
чи