коли він каже, що вона нагадує йому Червону Шапочку.
9. І що доволі дивно, вона майже завжди має і вдягає червоне пальто.
Слід зазначити, що сценарії матері Червоної Шапочки, бабусі й дідуся з боку матері мають бути взаємодоповняльними, щоб такі сексуальні інциденти могли траплятися більше, ніж раз. Щасливий кінець казки також є підозрілим, і в реальному житті такого ніколи не трапляється. Казки розповідають батьки, керуючись добрими намірами, і щасливий кінець є втручанням доброзичливого, але хибного батьківського Я-стану; оповідки ж, складені самими дітьми, – реалістичніші й необов’язково мають щасливий кінець. Насправді добре відомо, що вони є жахливими25.
Г. Чекаючи на трупне задубіння
Одним із завдань сценарного аналізу є узгодити життєвий план пацієнта з великою історичною психологією людської раси, що мало змінилася від печерних часів, поселень ранніх землеробів та скотарів і великих тоталітарних урядів Близького Сходу до нинішнього часу. Джозеф Кемпбелл у книжці «Тисячоликий Герой», яка є найкращим посібником зі сценарного аналізу, підсумовує це таким чином:
«Фройд, Юнг та їхні послідовники неспростовно продемонстрували, що логіка, герої та діяння міфів і далі існують у нинішні часи… Останнє втілення Едіпа, безперервний роман Красуні й Потвори, стоїть сьогодні опівдні на розі 42-ї стрит та 5-ї авеню, чекаючи, поки зміниться сигнал світлофора». Він указує, що тим часом як герой міфу сягає всесвітньо-історичного тріумфу, герой казки здобуває лише маленьку домашню перемогу. А пацієнти є пацієнтами, можемо додати ми, бо вони не можуть здобути перемог, яких прагнуть, але все одно існують. І тому вони приходять до лікаря, «знавця всіх таємних способів та слів, які дають силу. Його роль є абсолютно такою самою, як і в Старого Мудреця з міфів і казок, чиї слова допомагають героєві пройти випробування та страхи дивної пригоди».
Це те, як бачить світ Дитина у пацієнті, незалежно від того, яку історію розповідає його Дорослий, і цілком очевидно, що всім дітям, починаючи зі світанку людства, випадало мати справу з тими самими проблемами й у своєму розпорядженні вони мали ту саму зброю. Коротко кажучи, виходить, що життя ніби старе вино у нових міхах: кокосові й бамбукові пляшки поступилися козячим шкурам, козячі шкури – гончарному начинню, гончарне начиння – склу, скло – пластику, але вино навряд чи сильно змінилося, воно так само п’янить, а на дні залишається старий осад. Тому, як каже Кемпбелл, у видах пригод та дійових особах буде мало відмінностей. Отже, якщо ми знаємо якісь елементи зі сценарію пацієнта, то можемо впевнено передбачити, куди він прямує, і скерувати його в іншому напрямку, перш ніж він устигне здибатися з невдачею або нещастям. Це називається превентивною психіатрією чи «досягненням поступу». Ба навіть ліпше – можемо змусити його змінити свій сценарій або повністю від нього відмовитися, що є вже терапевтичною психіатрією чи «досягненням видужання».
Отже, точне визначення міфу або казки, якої дотримується пацієнт, не є питанням