його луною прокотився будинком.
Із шафки під шухлядою зі столовим начинням він видобув свій блендер, поставив з пристуком його на стіл і зібрав докупи кварту, леза й основу, створюючи якомога більше грюкоту. Антон вкинув добрячий пук зелені, трохи ягід, жменю горіхів, додав столову ложку органічного арахісового масла і чашку протеїнового порошку містера Ріппера™. Виконуючи весь цей асамбляж, він вловив себе на тому, що думає про Лайлу Норкросс. Вона приваблива як для старшої ціпоньки, надзвичайно ладна – справжня Ласа Мамуня, без жодної туфти з її боку – а ще йому сподобалося, як вона віджартувалася, коли він кинув їй оту фразу. Їй його хотілося? Чи їй хотілося вчинити проти нього акт поліційної брутальності? Чи – і це було дійсно інтригуючою можливістю – вона хотіла його і одночасно хотіла вчинити проти нього акт поліційної брутальності? Такий розклад варто тримати на контролі. Антон увімкнув блендер на найвищій швидкості і дивився, як туманиться суміш. Щойно вона набула рівномірного горохового кольору, він клацнув вимикачем, витяг кварту і пішов у вітальню.
А на екрані там, лишень уяви собі: його давня подружка Мікі Котс!
Йому подобалася Мікі, хоча її образ породжував нехарактерно меланхолійні почуття в президенті, генеральному менеджері, фінансовому директорі і єдиному працівнику ТОВ «Антон Басейновик». А чи взагалі вона пам’ятає його? Колись її няньчила його мати, тому вони доволі багато терлися разом. Антон пам’ятав, як вона обстежувала його спальню, рилася в його шухлядах, гортала його комікси, закидаючи безперервно запитаннями: «Хто тобі це подарував? Чому тобі найбільше подобається саме цей Солдат Джо? Чому в тебе нема календаря? Твій тато електрик, так же? Як гадаєш, він навчить тебе прокладати дроти і всьому іншому? А ти хочеш, щоб він тебе навчив?» Їм тоді, мабуть, було ще років по вісім, а скидалося на те, ніби вона планує писати його біографію. Та взагалі-то нормально це було. Приємно було, по правді. Її цікавість підбурювала Антона почуватися особливим; до цього, до неї, він навіть не прагнув чиєїсь цікавості, радо залишався просто хлопчиком. Звісно, Мікі рано поїхала вчитися до приватної школи, а потім вони вже майже не спілкувалися.
Дорослій їй, імовірно, подобаються містери з портфелями і запонками, які читають «Волл-Стрит Джорнел», які розуміють, що такого збіса привабливого є в опері, які дивляться передачі «Пі-Бі-Ес»116, – такого типу парубки. Антон похитав головою. «Я їй співчуваю», – запевнив він себе.
– Хочу вас попередити, що відео, яке ви зараз побачите, шокує, і ми поки що не отримали підтвердження його автентичності.
Мікі вела репортаж із сидіння біля відчинених задніх дверей телевізійного фургона. Поруч із нею якийсь чоловік з навушниками на голові працював на ноутбуку. Було явно видно, які вологі у Мікі її блакитні тіні біля повік. Спекотно, мабуть, у тому фургоні. І обличчя в неї було ніби трохи інакше. Антон зробив великий ковток свого пінистого шейку і придивився до неї.
– І