і дійшов висновку, що попід шитою білими нитками псевдорелігійною, квазіполітичною машкарою це всього лише банда трампуватих ухильників від податків, саме як Трамп.
О, вони ж іще й називають себе Просвітленими, яка, курва, в цьому іронія. Їх там з тридцять душ: трохи дітей, чоловіки й жінки, які оголосили себе незалежною державою. Окрім відмови сплачувати податки і посилати дітей до школи або розлучитися з автоматичною зброєю (яка вочевидь необхідна їм, щоб захищати своє ранчо від кущів перекотиполя), вони незаконно завернули єдиний у тій місцині ручай на те поросле чагарями пустище, що перебувало в їх власності. Уже кілька місяців під їхньою огорожею стирчали ФБР і Ей-Ті-Еф122, ведучи перемови про капітуляцію, але майже нічого не змінювалося.
Френка вернуло від ідеології Просвітлених. Егоїзм, виряджений у машкару духовності. Можна було провести пряму лінію від Просвітлених до безупинних скорочень бюджету, які загрожували перетворити посаду Френка на роботу з неповною зайнятістю або на чисте волонтерство. Цивілізація вимагає внесків або пожертв, якщо вам хочеться так це називати. У протилежному разі, на вас чекає те, що бігати вулицями і займати крісла в Окрузі Колумбія будуть дикі собаки. Йому хотілося б (треба визнати, не надто принципово), щоб у тому поселенні не було дітей, щоб урядові сили могли просто навалитися на них і вичистити, як ту погань, якою вони насправді й є.
Френк сидів за столом у своєму маленькому кабінеті. Місця у цій кімнаті, заставленій з усіх боків різного розміру клітками для тварин і шафами зі знаряддям, було мало, але він на те не зважав. Йому було достатньо.
Френк потягував з пляшки манговий сік і, дивлячись телевізор, прикладав пакет з льодом до кулака, яким він гатив у двері Ґарта Флікінджера. Почав блимати вогник на його мобільному: Ілейн. Він не був певен, яку йому вибрати тактику, і тому дозволив їй перейти на голосову пошту. Надто різко він натис на Нану, тепер він це розумів. Потенційно можна очікувати такої самої реакції у відповідь.
Тепер на заїзді того багатого лікаря стояв потрощений мерседес. Френкових відбитків пальців повно залишилося на тому бруковому камені з доріжки, яким він порозбивав вікна мерса і побив мерсів корпус, а також на контейнері з бузковим деревом, яке він на піку своєї люті всадив на заднє сидіння того безтурботного уйобка. Це саме той сорт незаперечного доказу – злочинний вандалізм – якого потребує суддя в сімейних справах (хай там як, а всі вони завжди схиляються на бік матері), щоби видати припис, за яким він зможе бачити свою дочку тільки раз на місяць, коли той уповні, і то протягом години під наглядом. Звинувачення в злочинному вандалізмі також змусить його попрощатися зі своєю роботою. Що було очевидним в ретроспективі, так це те, що Поганець Френк таки вляпався. Фактично Поганець Френк догулявся.
Але Поганець Френк не був цілком поганим, і цілком неправим не був, тому що, зважайте: тепер його дочка могла знову безпечно рисувати на заїзді. Можливо, Лагідний Френк зміг би впоратися з цим краще. А можливо, й ні. Лагідний Френк був дещо слабохарактерним.
– Я не