нанюхатися цього «Пледжа»112, Дампстер? Напшикати собі в нюхальник і ловити кайф?
– Ні, – сказала Рі.
– Тобі б хотілося кайфонути, хіба не так?
– Ні.
– Що «ні»?
– Ні, офіцере Пітерз.
Рі почала полірувати стіл. Джінет наповнила відро з умивальника в кутку, намочила швабру, віджала її і заходилася біля підлоги. Крізь сітчасту огорожу перед тюрмою їй було видно Західно-Лавінську дорогу, де туди й сюди проїжджали повні вільних людей легковики – на роботу, додому, пообідати в «Денні»113, ще кудись.
– Підійди сюди, Сорлі, – сказав Пітерз.
Він стояв між автоматом перекусок і автоматом напоїв, у сліпій точці для камери, де утримувані інколи обмінювалися пігулками, сигаретами й поцілунками.
Джінет похитала головою, продовжуючи тягати швабру.
Довгі мокрі смуги на лінолеумі швидко висихали.
– Підійди сюди, якщо хочеш побачити свого сина, коли він сюди приїде.
«Я мушу сказати ні, – думала вона, – я мушу сказати: облиште мене в спокої, бо інакше я поскаржусь на вас». От тільки він завжди викручувався, хіба не так? Усі знають про Пітерза. Котс теж мусить знати, але, попри всі її пафосні балачки про нульову толерантність до сексуальних домагань, все продовжується так само.
Джінет побрела до маленького алькову між торговими автоматами і стала перед ним: голова похилена, швабра в руці.
– Сюди. Спиною до стіни. Та кинь ти вже ту швабру.
– Я не хочу, офіцере.
Голова їй боліла вже дуже сильно, і пульсуючий біль дедалі дужчав. А камера В-7 була тут поряд по коридору, з її аспірином на поличці.
– Або ти заходиш сюди, або потрапляєш в рапорт порушень і втрачаєш право на відвідини. А далі я вже постараюся організувати тобі наступний рапорт і, будь певна, прощавай твої відзнаки за гарну поведінку.
«І мій шанс на умовно-дострокове звільнення, – подумала Джінет, – нема відзначень за добру поведінку, нема дострокового звільнення – плиг назад на першу клітку, справу закрито».
Джінет протиснулась повз Пітерза, і він хитнувся стегнами на неї, щоб вона відчула його стояк. Вона стала під стіною. Пітерз підсунувся. Вона чула запах його поту і лосьйону після гоління, і тоніку для волосся. Вона була вища за нього і через його плече бачила свою співкамерницю. Рі перестала терти. Очі її були сповнені страху, розгублення і ще чогось, що могло бути злістю. Вона стискала бляшанку «Пледжа» і повільно її підіймала. Джінет нишком хитнула головою. Пітерз не помітив; він був заклопотаний розстібанням своєї ширіньки.
Рі опустила бляшанку і повернулася до натирання столу, який більше не потребував натирання, від самого початку він цього не потребував.
– А тепер приймай мого клієнта, – сказав Пітерз. – Мені треба трохи розпружитися. Знаєш, чого б я хотів? Я хотів би, аби на твоєму місці була Котсі. Я хотів би, щоб це її стара, пласка срака притискалася до стіни, і тоді, звісно, не обійшлося б тільки дрочивом.
Він застогнав, коли вона його вхопила. Це