чисту білизну та необхідність мати можливість зачинитись у власній кімнаті, сподіваючись, що цими словами я не погіршила й без того не найкращу ситуацію.
4
Від: [email protected]
Кому: [email protected]
Гей, Смердючко!
(Чи може безталанна мандрівниця називати так свою шановану сестру-бухгалтера?)
У мене все гаразд, дякую. Моя начальниця – Аґнес – моя ровесниця, вона дуже мила. Тож це навіть бонус. Ти ні за що не повіриш, де я була! Учора ввечері я їздила на бал у сукні, котра коштує більше, ніж я заробляю за місяць. Я почувалася немов Попелюшка. За винятком того, що в мене сестра-красуня (так, треба звикати. Ха-ха-ха-ха!).
Я рада, що Томові подобається в новій школі. Не переймайся про фломастер – ми завжди зможемо пофарбувати ту стіну. Мама каже, що це ознака його творчого самовираження. Ти знала, що вона намагається вмовити тата піти у вечірню школу, щоб навчитися краще виражати свої почуття? Він десь вичитав, що на цих заняттях вчать тантрі. Сам тільки Бог знає, звідки він це взяв. Коли він зателефонував мені, я вдала, ніби так воно і є. Тепер я почуваюся трохи винуватою, бо він, бідолашний, панікує, що йому доведеться показувати свого приятеля перед купою незнайомців.
Я чекатиму новин. Особливо про побачення!!!
P. S. Якщо батькові й справді доведеться показувати свого приятеля перед купою незнайомців, я не хочу знати НІЧОГО.
У соціальному календарі Аґнес було безліч зустрічей у великосвітському товаристві Нью-Йорка, але благодійна вечеря Ніла та Флоренс Стрейджерів балансувала десь на вершині. Усі гості були одягнені в жовте – щодо чоловіків, то це жовті краватки, – а довкола блимали спалахи фотоапаратів із провідних журналів, від «New York Post» до «Harper’s Bazaar». Дрес-код був формальним, жовті сукні – просто неймовірними, а квитки коштували всього лише тридцять тисяч доларів за стіл. І це ще найдешевші, десь у кутку зали. Я знала це, бо мала підготуватися до кожного заходу Аґнес, а це був не просто захід, судячи з рівня підготовки (манікюр, зачіска, масаж, додаткові тренування з Джорджем), а також із її нестабільного емоційного стану. Вона ледь не вібрувала від напруження, зриваючись на Джорджа з самого ранку, – він дав їй то надто складні вправи, то надто довгу дистанцію. Просто неможливо. Джордж, спокійний, немов сам Будда, сказав, що все гаразд, вони просто прогуляються додому, а ендорфінів і від прогулянки вистачить. Виходячи з дому, він підморгнув мені, немов усе йшло чітко за планом.
Містер Ґопнік, немов у передчутті, приїхав на обід додому і знайшов її в гардеробній. Я забрала чисту білизну в Ашока та скасувала її сеанс відбілювання зубів, а потім сіла у вестибюлі, не знаючи, що робити далі. Коли він відчинив двері до спальні, я почула її приглушений голос:
– Я не хочу нікуди йти.
Хоч що б вона казала, мене дивувало те, що містер Ґопнік усе одно проводив з нею стільки часу. Натана не було вдома, тож я не могла обговорити це з ним. З-за рогу з’явився Майкл.
– Він і досі тут? – запитав. – Мій трекер чомусь перестав працювати.
– Трекер?
– На