дитину. Побачимо за десять-двадцять років, що ж станеться з цим нобелівським дитям. Хай там як – це створіння, що постало в лабораторії. Для нинішніх людей це звучить ще трохи дивно, але чи буде це так само завтра? Я навіть не уявляю. Це як Христос – своєрідна жертва. Якщо все скінчиться нічим, то цей малюк – лабораторна мишка. Але він міг і не народитися. Ніхто не змушував би його вижити. Він обирає свою долю, і це, можливо, стане в пригоді для всіх людей на світі. Хтозна. Вражають, як на мене, законні мати й батько, які погоджуються на цей дослід. Яка має бути між ними порожнеча, який брак справжніх взаємин, якщо вони замовляють дитину передусім заради її високого інтелекту, немовби без цього «математичного генія» вони перестали б і далі терпіти одне одного! Це дитя в генетичному плані є нащадком зовсім не тих людей, які його виховують. Чому ж вони це роблять? Із цікавості? Чи на благо людства? Невже мати – свята Діва, а батько – святий Йосип? Чи ці батьки жадають показати всім, що володіють чудернацьким вундеркіндом? Можна уявити собі жінку, яка годує з пляшечки таке немовля, а всі знайомі та друзі присутні на трапезі його величності принца: «О, це дитина від нобелівського лауреата… а твій чоловік що про неї говорить? І як воно – відчувати, що даєш пляшечку Айнштайну?» Люди забувають, що Айнштайн не був блискучим учнем. І все-таки хочуть таку дитину, що була б розумною від самого народження. Але ж розум може розвинутися набагато пізніше й проявити себе в несподіваних ситуаціях, а доти ховатися під виглядом недоумкуватості. Айнштайн відставав у школі, був мовчазним, замріяним; але батьки любили його таким, яким він був, не знаючи, який він розумний, не обурюючись, що він не міг скласти іспити. Він був «бідолашний малюк, якому нічого не світить». Либонь, саме це стимулювало його розум. Хтозна! Якби Айнштайн був іншим, якби його геній був визнаний з дитинства, можливо, він ніколи не став би Айнштайном. У будь-якому разі в цьому досліді відіграють роль певний етнос і особлива група. Але як ці батько й мати ставляться в глибині душі до своїх власних батьків і до цього створіння, що походить від інших предків, яких вони й не знають? Ніхто навіть не відає, чи були в родині донора інфантильні жінки, чоловіки-садисти. Адже дитині саме з такою спадковістю буде легше розвиватися, якщо в сім’ї вихователів немає спадкових невротиків. Але ж хто знає… І Нобелівська премія тут не зарадить.
30
Оù en est la psychologie de l’enfant? Denoёl, Meditations.
31
«Чудовий новий світ»– роман Олдоса Гакслі.
32
Див. праці Центру соціальної етнології та психосоціології під керівництвом Марі-Жозе Шомбара де Лова.
33
L’Amour en plus, Elisabeth Badinter, Flammanon.
Розділ 6. Голова без ніг
Тіло дитини більше не годне виразити себе сьогодні так само, як раніше, – воно стало значно більш замкнутим і поневоленим, – натомість її дух здатен віднайти свободу і створювати цілі світи, граючи з комп’ютером.