насправді сенсу роботі інтелекту кожної людини надає сфера почуттів. Інтелект сам по собі не існує. Фізичне здоров’я саме по собі не існує. Особистість та її особливості утворюються з сукупності факторів.
Я запитую себе, чи зрештою період, у який ми входимо, період «після Піаже», не буде понадміру зумовлений впливом інтелектуалізму? Нейронауки надто схильні об’єктивувати все, що суперечить нашим зусиллям, спрямованим на суб’єктивізацію кожної особистості: треба більше цікавитися кожною дитиною, принаймні які в неї улюблені справи, замість того, щоб занадто рано направляти її цікавість у бік однакових для всіх шкільних предметів. Тести – нечисті на руку. Вони хочуть підтвердити те, у чому волів би переконатися вчитель. Експериментатор догоджає сам собі. Наприклад, у Сполучених Штатах робили один тест. Його й тестом не назвеш, радше це ошуканство, яке проробили над сотнею так званих «відсталих у розвитку» дітей: серед них довільно були обрані п’ятдесят, які склали групу тих, хто за два роки мав подолати відставання. Не так пощастило іншій півсотні… Тих дітей, згідно з правилами цього тесту, заздалегідь прирекли до групи, яка наступні два роки не впорається з проблемами. Цих п’ятдесятьох теж обрали навмання. Вихователі заохочували успіхи дітей із першої групи, адже вчені на підставі гаданого тесту дійшли висновку, що ці п’ятдесят дітей розквітнуть за найближчі два роки. Таке ставлення учителів до цих п’ятдесяти посприяло їхньому розквіту, тому що вони набагато більше цікавилися цими дітьми, ніж іншими, про яких було сказано: «Щодо них невідомо, коли вони почнуть розвиватися… принаймні не в найближчі два роки». Повне безглуздя. Утім, ніхто не може стверджувати, що ця психологічна хитрість завдала кому-небудь явної шкоди. Хто може сказати, що успішно вчитися від одного до іншого періоду – корисно, а вчитися погано – шкідливо?
Стало модно повсюдно встановлювати камери для фільмування «кіно-правди». Але знімати дітей без їхньої волі – це акт свавільний і безвідповідальний, адже невідомо, до чого призводить використання цих засобів на більш чи менш вразливі створіння.
Мене запросили на передачу «Телевізійний четвер», де показали уривки з фільмів за участю дітей; зокрема там були короткі фільми Ґодара. Мені нічого не відомо про політичні погляди Ґодара, але його поведінка з дітьми обурлива. Тут камера виступає як ґвалтівниця. Він абсолютно не розуміє дітей. Примушує їх відповідати на каверзні запитання і практично знущається. Дівчинці, якій виповнилося дев’ять років, на вигляд доволі тямущій, він каже: «Ти впевнена в тому, що існуєш?» Вона відповідає: «Так». – «Як ти можеш бути в цьому впевнена?» – «Не знаю». – «Бачиш, я тебе зараз фільмую; потім інші побачать цей запис, де є ти… Але ж ти лише образ? Коли ти дивишся в дзеркало, то що бачиш? Саму себе чи свій образ?» – «Саму себе!» – «Але ж це лише образ!» – «Так, це мій образ». – «То що ж існує – твій образ чи ти?» – «Я, бо й без