опікуватися донькою… Можливо, не більше, ніж матері інших дітей, але більше, ніж робила це досі. Так дівчинка постала перед глядачами як найжвавіша, найрозумніша серед дітей. Учителька зізналася: «Наступного дня, коли кінематографісти пішли, вона знову перестала бути активною в класі». Як Попелюшка, вона перетворювалася лише до свята. Але для кого? Можливо, вона ставала жвавішою заради оператора? Ми не знаємо й ніколи не дізнаємося. Та після всього вона знову повернулася до своєї ролі класного паразита. Й інші теж узялися за старе. Що це означає? Фільм нічого про це не розповідає… З нього тим паче таке годі зрозуміти. Самі здивовані вчителі теж не зрозуміли.
Такі досліди не обривались би на півслові, якби після перегляду фільму знімали також реакції дітей, батьків і вчителів. Цікаві спроби в цьому напрямку робили в дослідницькій службі колишнього Управління телерадіомовлення Франції (O.R.T.F.). Спершу фільмували особу або групу, а потім за шість місяців показували їм документальний фільм про них. П’єр Шеффер, очільник цієї служби, погодився, щоб його дочка, кінематографістка, записала передачу, під час якої зіставлялися традиційна і нова школи. Мене запросили на круглий стіл за участю вчителів двох класів, за якими велося спостереження, та інспекторів з академії, що мали стосунок до експерименту. Ця дискусія була записана й мала увійти в передачу. На жаль, цей дуже цікавий фільм так ніколи й не показали широкій публіці, проти нього чомусь виступив П’єр Шеффер.
Що можна сказати напевне, так це те, що втручання кінокамери в приватний простір суттєво впливає на життя тих, кого знімають. Що вже казати про дитину? Ми про це можемо навіть не здогадуватися. Це ще один аргумент, чому потрібно поводитися вкрай делікатно. І чи не краще консультуватися й радитися із зацікавленими особами, замість того, щоб ставитися до них як до піддослідних тваринок? Коли ставлять педагогічні експерименти, у дітей думки не питають, натомість у випадках клінічних дослідів завжди питають дозволу у хворого та його рідних. І не випробовують нові препарати в лікарні без попередньої згоди пацієнтів. Хто ж подумає про те, щоб спитати думку учнів, коли в одному класі випробовують освітню реформу, а в іншому все залишається, як раніше, і потім порівняти наслідки? Якщо спробувати закласти основи для етики педагогічних експериментів, окрім попередньої згоди самих дітей, потрібно додати спільну дискусію після перегляду фільму. Дослідник і режисер мають поставити питання й поміркувати всерйоз про сенс і вагу свого експерименту. Якщо дітям завдано травму, то вважаю, що, дозволивши їм поглянути на себе через деякий час із певної відстані, можна знешкодити, зняти, компенсувати наслідки шоку. На жаль, таке трапляється не завжди.
Залишається наукова цінність дослідів. Яке значення для науки мають записані дитячі розмови? Це надзвичайно бентежить, бо, за великим рахунком, усе фальсифікується, щойно вони стають об’єктом експерименту. Як забезпечити незрушні умови експерименту, як