простір іншої людини. Щоразу, коли ми намагаємося керувати іншим, змінювати або контролювати його звички, дії, мову, думки, реакції, ми втручаємося в його життєвий простір. Порушуючи цей простір, ти неминуче шкодиш і йому, і собі. Коли твій і його простори перемішуються, кожен відчуває задуху від енергії одне одного.
Усе, що є на Землі, має потребу у своєму власному просторі, щоб рости і розвиватися. Якщо намагатися посадити п’ять або шість дерев в одному і тому ж місці, в одному і тому самому просторі, вони не ростимуть, хіба не так? Те саме стосується й людини. Життєвий простір виявляється чинником капітальної важливості. Що більше ми любимо себе, то більше потребуємо ширшого простору, адже починаємо визнавати й цінувати свої істинні потреби – як наслідок, нам стає очевидно, що те ж саме переживають інші.
Ти помічав, як багато простору потрібно дітям? Їм ще лишень три роки, а вони вже намагаються все робити самі. Дорослі їм заважають – завжди в ім’я своєї неабиякої любові. Від народження діти вміють любити природно, а діти нового покоління, маючи більш розвинену душу, ще наполегливіше відстоюють свої вимоги. Це ми виховуємо їх власниками, і з часом вони забувають те, що спершу знали інтуїтивно. Нам слід було б більше спостерігати за дітьми і слухати їх, адже вони дуже часто прекрасні вчителі.
Ти вже починаєш розуміти, що насправді означає любити? Заразом ти маєш усвідомлювати різницю між прийняттям і згодою:
1) Приймати – це констатувати, визнавати те, що є, або те, що трапляється, без оцінних суджень.
2) Згоджуватися – це просто мати таку ж думку.
Отже, любити істинно – це бути здатним прийняти, навіть якщо не згоден, незалежно від того, чи йде мова про любов до себе чи до інших. Для більшості з нас прийняти – це найважче рішення. Наше еґо постійно перешкоджає нам у цьому.
Візьмемо приклад з батьком, який виявив, що його син вживає наркотики. «Я ніколи не змoжy прийняти, що мій син вживає наркотики, це згубно для нього. Я не згоден, це маячня». Ми хочемо, щоб усі були щасливі відповідно до нашого розуміння щастя. Але навіть якщо нас надихають добрі наміри, ми насправді вимагаємо неможливого. Власне, потреба сина вживати наркотики зумовлюється його прагненням пережити з їхньою допомогою якийсь досвід. Ні батьки, ні будь-хто інший у суспільстві не можуть ні вказувати йому, ні судити або критикувати його, ні намагатися контролювати його життя. Це його відповідальність. Лише йому вирішувати, що настав той момент, коли йому досить. Вочевидь, він зупиниться, коли зрозуміє, що засвоїв урок і сам має знести наслідки свого вибору.
Небезпека для цієї молодої людини полягає в тому, що вона може опинитися в оточенні людей, які накинуться на неї з докорами, збурюватимуть у ній почуття провини й робитимуть усе, щоб перешкоджати їй в усьому. Насправді так вони лише спровокують в ній ще більший потяг до наркотиків. Як ти сам можеш зрозуміти, це буде результатом її протесту проти тиску зовнішнього авторитету.
Найкращим