що він] найшляхетніша та найбільш досвідчена людина, аніж монарх, котрий ніколи не командував [військами]; без сумніву вашим послухом моєму генералові, вашою злагодою в таборі і вашою цінністю на полі [бою] ми незабаром здобудемо славну перемогу над ворогами мого Бога, мого королівства і мого народу.
30 листопада 1601 року 141 член Палати громад схилили коліна, коли 68-літня Єлизавета I увійшла до Прийомної зали парламенту, щоб оголосити своє щорічне послання. Королева була в чудовій формі, однак її промова стала останнім виступом у парламенті. Можливо, передчуваючи це, королева обернула звичайну доповідь у «золоті слова», які надалі часто цитувалися в моменти, коли Англія опинялася перед лицем серйозної небезпеки.
«Прощальна» («золота») промова Єлизавети І
Пане спікер!
Ми вислухали ваш виступ і бачимо вашу турботу про наше становище. Я запевняю вас, що немає монарха, котрий любить своїх підданих більше [за нас], або чия любов може зрівнятися з нашою. Немає такої коштовності, хоч скільки б вона коштувала, яку б я поставила вище цієї: я маю на увазі вашу любов. Тому що я шаную її понад усякі скарби; тому що ми знаємо, як винагороджувати, але любов і вдячність я вважаю неоціненними. І, хоча Господь підніс мене високо, я все-таки вважаю славою мого правління те, що я правлю з вашою любов’ю. Через це я радію не стільки тому, що Господь зробив мене королевою, скільки тому, що я королева такого вдячного народу. Через це мені нема чого бажати більшого, аніж задоволення підданих, і це обов’язок, який я повинна виконати. Ні для чого іншого я не бажаю жити довго, аніж для того, щоб побачити ваше процвітання, і це моє єдине бажання. І оскільки я та особа, що все ще, бачить Бог, править вами, і тому я вірю, що всемогутньою владою Господа я поставлена його знаряддям, щоб захистити вас від будь-яких небезпек, безчестя, ганьби, тиранії і гноблення, зокрема з очікуваною від вас допомогою, яку ми охоче приймаємо, тому що вона демонструє всю величину вашої доброї любові і відданості вашому суверенові.
Від себе я маю сказати ось що: я ніколи не була ні жадібним скнарою, ні злиденним монархом, ані марнотратом. Моє серце ніколи не прагнуло до мирських речей. Усе, що ви подаруєте мені, я не буду приховувати, але я прийму це, щоб подарувати вам знову. Тому, пане спікер, я прошу вас віддячити їм так, як ви вважаєте – цього хоче моє серце, але не може висловити мій язик. Я також хочу, щоб ви й решта піднялися [з колін], бо я потурбую вас ще довшою промовою. Пане спікер, ви дякуєте мені, але мені здається, що це більше я мушу вам дякувати, ніж ви мені, і я доручаю вам подякувати членам Нижньої палати від мого імені. Якби я не отримувала від вас відомостей, я могла б робити помилки тільки через брак правдивої інформації.
Немає такої коштовності, хоч скільки б вона коштувала, яку б я поставила вище цієї: я маю на увазі вашу любов.
Відколи я стала королевою, я не підписала жодної винагороди без приводу і очевидних [підстав], поданих мені, що було так само як