тих, хто носить її. Що ж до мене, я ніколи не була настільки спокушена славним ім’ям короля чи королівською владою, але захоплена тим, що Бог зробив мене інструментом утвердження його правди і слави і захисту його королівства, як я сказала, від небезпеки, безчестя, тиранії і гноблення. Ніколи на моєму місці не сидітиме королева з більшою ревністю щодо моєї країни, турботою про моїх підданих і з більшою готовністю ризикувати своїм життям для ваших добра і безпеки, аніж я. І через те я маю бажання не жити і не правити довше, аніж це буде для вашого добра. І незважаючи на те, що ви мали і, можливо, будете мати багато могутніших і мудріших монархів, що будуть сидіти на цьому місці, ви ніколи не мали і не будете мати жодного, такого ж турботливого і люблячого.
КАРЛ I
(1600—1649)
Карл, другий син короля Шотландії Якова VI Стюарта, народився в Данфермліні 19 листопада 1600 року. У 1603 році Яків став королем Англії (під ім’ям Якова I). Після смерті в 1612 році старшого брата, принца Генріха, Карла було проголошено спадкоємцем англійського престолу. У березні 1625 року, після батькової кончини, Карл I став королем Англії, Шотландії та Ірландії.
Правління Карла I з самого початку супроводжувалося як поразками в боротьбі із зовнішніми ворогами, так і внутрішніми чварами й безладдям. Недалекоглядність і надмірна самовпевненість короля призвели до протистояння з парламентом, яке могло бути розв’язане тільки шляхом війни. Після остаточного розриву з парламентом 23 серпня 1642 року Карл підняв у Ноттінґемі королівський прапор, що стало початком громадянської війни в Англії. Через шість років роялістів було остаточно розбито, а Карл I постав перед судом і за його рішенням був обезголовлений.
Суд, що розбирав справу Карла I, складався із 150 членів парламенту на чолі з юристом Джоном Бредшоу. Король не визнав законності суду й відмовився виступати на свій захист. Суд підтвердив провину Карла I, як тирана, зрадника й ворога батьківщини і присудив його до смерті. Страту було призначено на 30 січня 1649 року. У промові на ешафоті король говорив про свою невинність і відстоював ідеї абсолютизму, вірним яким він був до своєї останньої хвилини. Кат, після того як відрубав королю голову, підняв її й крикнув: «Ось голова зрадника!» Тіло Карла було переправлено у Віндзор і 8 лютого поховано без похоронної відправи. Смерть короля стала підсумком громадянської війни й привела до скасування англійської монархії, яку, однак, незабаром було відновлено.
Промова на ешафоті
Про мене згадуватиме лише дехто з тих, хто присутній тут… Воістину я прекрасно міг би зберігати мовчанку, якби не боявся, що дехто вирішить, нібито я мовчу, тому що визнав свою провину і змирився з покаранням, але я вважаю, що мій обов’язок чесної людини, доброго короля і християнина, насамперед перед Господом, а потім перед моєю країною, висловитися і пояснити.
Почну зі своєї невинності.