перемогу над британським.
Італійська пропаганда намагалась компенсувати відсутність реальних успіхів вигаданими. В комюніке, яке підсумовувало результати першого місяця війни, відзначалось: «Втрати англійського флоту склали 32 потоплених і 58 ушкоджених кораблів. Потоплені: 2 легкі крейсери, 7 есмінців, 12 підводних човнів і 10 торгових суден, важко ушкоджені: 5 лінкорів, 13 крейсерів, 10 есмінців, 3 підводні човни, 3 авіаносці і 24 торгових судна. Італійський флот за вказаний період втратив крейсер «Коллеоні», 3 есмінці, 8 підводних човнів і три менших кораблі, у тому числі 2 торпедних катери».
19 липня, в той самий день, коли відбувся бій біля мису Спада, тривала чергова італійська конвойна операція між Бенгазі й Неаполем. Транспорти повертались до Італії після доставки до Лівії вантажів і поповнень. Їх перехід забезпечували два легкі крейсери і три есмінці. Жодної протидії з боку англійців не було, всі судна благополучно дістались до місця призначення. Британці наприкінці липня також без втрат провели конвой AN-2, який вирушив з Александрії до кількох портів Егейського моря.
30 липня з портів Південної Італії вийшов конвой у складі 11 швидкохідних транспортів, прикриття якого забезпечували 11 важких і легких крейсерів, 23 есмінці і 14 менших ескортних кораблів. Виділення такого потужного ескорту зумовлювалось повідомленнями про перебування британського з’єднання в морі між Критом і Мальтою. Побоювання виявились марними, й усі судна без проблем доставили свій вантаж до лівійських портів. Днем пізніше, 31 липня, з Неаполя вийшов конвой у складі десяти транспортів, які везли майже 50 тисяч тонн озброєння, боєприпасів і палива. Його прикривали два легких крейсери та кілька есмінців. Ця операція теж завершилась успішно. Однак італійці зіткнулись з іншою проблемою – недостатньою пропускною спроможністю лівійських портів. Порт у Триполі міг щомісяця приймати 45 тисяч тонн вантажів, у Бенгазі – 24 тисячі, у Тобруку – лише 18 тисяч. Тим часом, кожна італійська дивізія щомісяця потребувала близько 10 тисяч тонн різних вантажів. Накопичення відповідних запасів перед початком наступу було нелегкою справою, а наступне підтримання темпу постачання – ще важчою.
Британський флот тим часом відносно спокійно проводив конвої з Александрії до Мальти. 2 серпня з’єднання «Н» вийшло в море. Літаки з його авіаносця мали бомбардувати військові об’єкти в районі Кальярі. Одночасно лінкори «Ворспайт», «Реміллес» і «Малайя» з важким крейсером «Кент» вирушили в район Барді для обстрілу італійських берегових об’єктів. Усі ці акції не зустріли протидії з боку італійського флоту – його увага у той час була зосереджена на постановці нових мінних загороджень в Сицилійській протоці і довкола Мальти.
15 серпня в дію знову вступили крупні кораблі Середземноморського флоту – лінкор «Барем» обстріляв Барді і Форт Капуццо. 17—18 серпня ці ж об’єкти були обстріляні «Ворспайтом» та «Малайєю». Ці та інші операції Середземноморського флоту мали велике