який прибув на ТВД у серпні. Крім власних літаків, він мав досконалий радар RDF, що суттєво підвищило можливості ППО. Саме вчасно – бо в другій половині серпня активізувались італійські торпедоносці. 15 серпня вони здійснили наліт на Александрію. Хоча жодна торпеда в ціль не влучила, сама поява італійських літаків над головною базою Середземноморського флоту стала для британців прикрою несподіванкою, змусивши переглянути погляди на організацію системи ППО.
Втрати союзників у перші місяці війни на Середземному морі були невеликими – лише 13 суден тоннажем 64 183 брт. Однак надалі вони суттєво зросли – в першому півріччі на дно пішло 131 судно союзників тоннажем 392 709 брт. На щастя для британців більшість – 124 одиниці – становили грецькі судна, втрачені під час кампанії в Греції. Після її завершення британцям вдалось обмежити втрати свого торговельного флоту, не допустивши колапсу системи постачання.
Морська війна на Середземноморському ТВД у перші місяці після вступу Італії у війну була «малою війною», де головну роль відігравали легкі й ескортні сили. Противники намагались забезпечити проведення без втрат власних конвоїв, а одночасно – перешкодити провести конвої противника. Єдине за цей період зіткнення головних сил флотів – битва біля мису Стіло – стала опосередкованим наслідком саме конвойних операцій.
Розділ 3
Мальта, Таранто, Матапан
3.1. Мальта
Значення цього острова для війни на Середземному морі найкраще відобразив Вінстон Черчилль: «З часів Нельсона Мальта була вірним британським постом, який охороняв вузький і надзвичайно важливий морський коридор через центральну частину Середземного моря. Ніколи ще її стратегічне значення не було настільки великим, як під час останньої війни». Розуміли це й італійці, для яких Мальта була буквально як «більмо на оці». Однак їхні атаки на острів спочатку не були надто результативними. Хоча перші італійські літаки з’явились над Мальтою вже 11 червня 1940 р., до грудня на острів було скинуто лише 283 тонни бомб. Звичайно, вони спричинили жертви і руйнування, однак не могли виключити Мальту з системи військових баз британського Королівського флоту.
Обидві сторони скерували до бою значні сили, що призвело до значної інтенсифікації бойових дій довкола Мальти. Британці намагались за будь-яку ціну утримати острів, а для цього потрібно було забезпечити постійну присутність на ньому потужного авіаційного угрупування. В перші тижні боїв там було лише три літаки-винищувачі, а перекинути додаткові машини можна було лише з авіаносців – Мальта знаходилась поза досяжністю винищувачів з будь-якої з британських берегових баз. Кожна спроба передислокації на острів додаткових літаків перетворювалась у великомасштабну операцію із залученням потужних сил флоту.
Першу спробу посилення винищувального прикриття Мальти, відому як операція «Харрі», британці провели з 31 липня по 2 серпня 1940 р. Авіаносець «Аргус» доставив 12 винищувачів