з нею погодився, лишень обережно зазначив, що не кожному дано можливість володіти цим мистецтвом і що я, наприклад, позбавлений цього дару взагалі. Вона не годилася.
– Якщо вже ви любите музику, – казала вона, – якщо ви маєте слух – можете також грати.
– «Само грати», – казав я, – ще не вистарчає, треба «могти грати» і «вміти грати». Інакше, це буде не музика, а партацтво, а тому я вже волію радіо-апарат і найкраще виконання.
Не дивлячись на ці наші гострі розбіжності, Марта все-таки запрошує мене на вечерю. Не можу відмовитись, це значило б легковаження гостинности. За вечерею переходимо на «модерне мистецтво», якого вона також не визнає. На її думку, це лиш безглузда базгранина телячого хвоста. Я хотів було щось заперечити, але пригадав, що її відношення до модерного мистецтва має деякий зв’язок з Леною, тому залишив цю проблему. Марта деякий час провокувала мене:
– Ну… Розуміється. Ви, напевно, лишень за модерне, – казала вона з ноткою кпинів.
– А як вам подобається Рубенс[43]? – відхиляв я мову в інший бік.
– Рубенса я розумію, – відповідала вона.
– Але його сучасники не конче розуміли, – відповідав я.
– Як можна не розуміти Рубенса. Там все ясно, – казала вона.
– Наші нащадки те саме казатимуть про Кокошку, – відповідав я.
Останнє прізвище не справило на Марту ніякого враження, вона, напевно, його не чула, і це помогло нам відчепитися від модерного мистецтва.
Я мав необережність зазначити, що суперечки не конче найкращий засіб для плекання добрих між людьми стосунків, на що моя гаряча опонентка виголосила цілу промову на захист суперечок.
– Я з вами не погоджуюсь! Я з вами рішуче не погоджуюсь! – патетично казала Марта. – В суперечках огострюються погляди, родяться нові думки, постають ідеї.
– Для цього існує дискусія, – обережно перечив я.
– А яка різниця? Це лиш питання темпераментів, – вибухала Марта.
– Дуже істотна різниця. Суперечки не так виявляють думки, як спричиняють конфлікти, а дискусія навпаки… – казав я тим же самим стриманим тоном.
– Життя це і є конфлікти, – казала Марта.
– Погоджуюсь. Лишень коли вони не самоціль, а засіб до цілі, – не здавався я.
– А що, по-вашому, любов? – тоном прокуратора питала Марта.
– Вимагається точнішого визначення: до кота, до брата, до ближнього? До доброї печені? – легковажно казав я.
– Ви добре знаєте, що я маю на увазі, – нетерпеливилася Марта.
– О! Розумію! Розумію! Кохання, ревнощі, зрада! Ніж в серце. Це вже конфлікт. Але є ще й інший варіант цієї штуки: Адоніси, гармонія сердець, пастушка, сопілки, соловейки…
І соловейко щебетав, німіли квіти опівночі,
коли весною серед ночі твої я очі цілував…
– Але це вже не конче конфлікт, – казав я.
– Не маю на увазі цієї солодкої патоки, – гарячкувала Марта.
– Так