яскрявого африканського сонця. Нинішній єгиптольоґ знає подробиці звичайного життя днедавнього єгиптянина: що він їв, яке ячмінне пиво пив, як ловив гусей, вудив рибу, якими забавками та грами бавились його діти, як вони ходили до школи, як тогочасні студенти, подібно до нинішніх, нарікали на надмірну працю та в своїх листах випрохували в батьків грошенят…
Отже смерть приховала нам образ тогочасного життя, випустивши його знову на світ через 3–5–6 тисяч років після того, як воно завмерло, зникло й на довгий час зовсім істерлося з пам’яти людської.
Тим то і з давніх-давен цікавилися вчені розкопками в Єгипті, й то розкопками переважно гробниць у Долині смерти. З великою відданістю та впертістю працюють вони в тому напрямі й нині, напевне знаючи, що під високими кучугурами нанесеного за тисячеліття піску ховаються неоцінені скарби для зрозуміння творчости людського вічного духа.
Отож цілком зрозуміло, яку екстазу в ученому світі повинна була викликати щаслива знахідка з кінцем 1922 р. та на початку нинішнього року, коли відкопано могилу фараона Тут-Анх-Амона, згадуючи наймення якого кожний єгиптянин конче мусів додавати: «Нехай живе вічно»!
Радість була тим більша, що могилу знайдено непорушною. Річ, що зовсім не так часто трапляється, бо ж дуже часто на місце ріжних єгипетських дорогоцінних схованок приходили хоча й менч учені, але більше спритні «археольоґи». То були злодії, які в своїх розкопках фараонових гробниць, здебільшого, були щасливіші за вчених-єгиптольоґів, яким вони полишали тільки позламані печатки, порозкидані фраґменти пошматованих папірусів, уламки знівечених саркофаґів, виносити які було й незручно, й нецікаво…
Розкопувати гробницю фараона Тут-Анх-Амона розпочала комісія американців ще за великої світової війни. Праця була надзвичайно тяжка й невдячна. Відразу повстало вражіння, що вона не обіцяє нічого цікавого, бо, як тільки почали копати, то побачили, що тут уже хазяйнували злодії. Ввесь довгий підземний хідник-коридор, так само, як і сходи (числом 27), до яких той хідник допроваджував, був завалений цілими кам’яними брилами, всякого розміру камінням та піском. Отже треба було дуже довго морочитись, щоб досягти саму гробницю, яка могла бути порожня. Це знеохочувало шукачів, до того ж і війна, що набрала надто затяжного характеру, не сприяла дальшим працям. Взагалі вщухала всяка культурна чи наукова робота, припинились і розкопки Тут-Анх-Амонової могили. Але практичні єнкі не кинули її напризволяще, а продали натхненому анґлійському аматорові єгипетської старовини, льордові Кернервонові. Вичекавши, коли трохи вирівняються світові післявоєнні взаємовідносини, льорд Кернервон на власні кошти зорґанізував експедицію на чолі з єгиптольоґом містером Картером.
Знов на тому самому місці почалась тяжка й марудна праця розчищування хідника, сходів, витягання каміння та піску. І хоча м[істер] Картер так само був переконаний, що поперед нього тут уже робили розкопки злодії, одначе