до побачення.
– До побачення і bon voyage[11].
Містер Саттертвейт пішов собі. Пуаро кілька секунд дивився йому вслід, а потім перевів погляд на Середземне море.
Так він сидів принаймні хвилин десять.
Аж тут знову з’явилася англійська дівчинка.
– Я подивилася на море, мамо. Що мені тепер робити?
– Чудове запитання, – пробурмотів Еркюль Пуаро собі під ніс.
Він звівся на ноги і повільно пішов у напрямку залізничних кас.
Розділ другий
Зниклий дворецький
Сер Чарльз і містер Саттертвейт сиділи в кабінеті полковника Джонсона. Начальник поліції був кремезним червонощоким чоловіком з казарменим голосом і дружньою манерою спілкування.
Він привітав Саттертвейта, і так і сяк висловлюючи задоволення його приїздом, і був очевидно щасливий познайомитися з відомим Чарльзом Картрайтом.
– Моя дружина – затята театралка. Вона одна з – як американці це називають? – ваших фанаток. Так, фанаток. Я і сам люблю хороші п’єси, пристойні п’єси, я маю на увазі, бо зараз часом таке ставлять – тьфу!
Cер Чарльз, чия репутація в цьому плані була бездоганною – він ніколи не грав у «сміливих» п’єсах, – відповів з притаманною йому елегантністю. Коли вони дійшли до причини свого приїзду, полковник Джонсон був готовий розповісти їм усе, що міг.
– Ваш друг, кажете? Як сумно, як сумно. Так, він був тут досить популярний. Цей його санаторій дуже високо цінували, та і взагалі сер Бартолом’ю був прекрасним чоловіком і чудовим лікарем. Добрий, щедрий, відомий. Ніколи не подумаєш, що такого чоловіка можуть убити, – а найбільше це схоже на вбивство. Ніщо не вказує на самогубство, а нещасний випадок ми навіть не розглядаємо.
– Ми із Саттертвейтом щойно прибули з-за кордону, – сказав сер Чарльз. Ми бачили лише клаптики інформації тут і там.
– І звісно ж, ви хочете знати все. Ну, я розповім вам, що і як. Я думаю, не може бути жодних сумнівів у тому, що нам слід шукати дворецького. То була нова людина: він пропрацював у сера Бартолом’ю лише два тижні, а відразу після злочину зник – розчинився в повітрі. Підозріло це якось, хіба ні?
– І ви навіть приблизно не знаєте, куди той подався?
Червоне обличчя полковника стало ще червонішим.
– Думаєте, тут недбальство з нашого боку? Визнаю, що тут, чорт забирай, дуже схоже на те. Звісно, цей хлопак був під наглядом, як і всі решта. Він відповів на наші запитання досить задовільно – дав адресу лондонської агенції, яка знайшла йому це місце. Попередній роботодавець – сер Горацій Берд. Говорив дуже спокійно, жодних ознак паніки. І ось раптом бере і зникає, хоча будинок під наглядом. Я нагримав на своїх підлеглих, але вони клянуться, що не змикали очей.
– Надзвичайно, – сказав містер Саттертвейт.
– А окрім того, – задумливо додав сер Чарльз, – це якийсь дуже дурний учинок. Наскільки я зрозумів, цього чоловіка ні в чому не підозрювали. Втечею він лише привернув до себе увагу.
– Саме так. І втекти йому, до речі, не вдасться. Ми розповсюдили орієнтування. Не сьогодні-завтра