чемна. «Чоловіки ненавидять, коли за ними бігають. Дівчина має дозволити бігати чоловікові». Ну хіба не прекрасно «дозволити бігати»? Звучить як своя протилежність. Взагалі-то Чарльз так і вчинив – побіг. Геть від мене. Він злякався. І біда в тому, що я не можу побігти за ним. Якщо я намагатимуся його наздогнати, він, певне, попливе на кораблі до закинутих берегів Африки чи ще кудись.
– Герміоно, – сказав містер Саттертвейт, – у вас серйозні почуття до сера Чарльза?
Дівчина нетерпляче на нього зиркнула.
– Звісно.
– А як же Олівер Мендерз?
Еґґ відкинула це припущення нервовим помахом голови. В неї був власний хід думок.
– Як думаєте, я можу йому написати? Нічого такого… якусь милу дівочу маячню. Щоб він розслабився, знаєте, відкинув страх.
Вона насупилася.
– Якою дурною я була. Мама б набагато краще все облаштувала. Вони це вміють, вікторіанці. Суцільна зніяковіла сором’язливість. Я неправильно поводилася. Думала, його треба заохочувати. Здавалося, ну… здавалося, його треба трішки підштовхнути.
– Скажіть мені, – вона різко повернулася до Саттертвейта, – він бачив, як я вчора цілувалася з Олівером?
– Якщо й бачив, то я не знаю. А коли ж..?
– У місячному сяйві. Коли ми спускалися стежкою. Я думала, він спостерігає за нами з тераси. Я думала, що, якщо він побачить, як ми з Олівером цілуємося, можливо, це його якось… розворушить. Бо я дійсно подобалася йому. Я готова поклястися.
– А хіба це не жорстоко щодо Олівера?
Еґґ рішуче помахала головою.
– Аж ніяк. Олівер вважає, що його цілунок – честь для будь-якої дівчини. Звісно, це погано вплине на його самолюбство, та не могла ж я зважити все. Мені хотілося зачепити Чарльза. Останнім часом він поводився дивно, непривітно якось.
– Моя люба дівчинко, – сказав містер Саттертвейт. – Думаю, ви не розумієте, чому сер Чарльз поїхав. Він вважав, що вам потрібен Олівер. Хотів врятувати себе від майбутнього болю.
Еґґ крутнулася навколо себе. Вона схопила Саттертвейта за плечі й утупилася йому в обличчя.
– Це правда? Дійсно? Телепень! Бовдур! Ох..!
Вона раптом відпустила містера Саттертвейта і, підстрибуючи, пішла поряд.
– Тоді він повернеться, – сказала вона. – Він повернеться. Якщо він не повернеться…
– Що ж тоді буде?
Еґґ розсміялася.
– Я його якось поверну. Ось побачите!
Здавалося, що в неї дійсно було чимало спільного з лілейною дівою з Астолату (ну, окрім манери висловлюватися, звісно). Проте містерові Саттертвейту подумалося, що методи Еґґ набагато практичніші за методи Елейни і помирати від розбитого серця в плани першої не входило.
Дія друга
Упевненість
Розділ перший
Сер Чарльз отримує лист
Містер Саттертвейт на день прибув у Монте-Карло. Його тур походів у гості завершився, а Рив’єра у вересні була його улюбленим пристановищем.
Він сидів у парку, насолоджуючись сонечком і читаючи позавчорашній «Дейлі мейл».
Раптом