пане голово, – подякувала вона, переглядаючи свої нотатки. – Дозвольте розпочати з того, що незалежно від результатів сьогоднішньої дискусії, як я знаю, всі ми сподіваємося, що ви продовжите очолювати цю компанію ще багато років.
Гучне «Слухайте, почуйте» пролунало після цієї тиради, й Емма відчула, що хоча б повернула чеку в одну з гранат.
– Як нагадав нам пан голова, мій прадід заснував цю компанію понад сто років тому. Він умів помічати можливості, водночас маючи змогу не падати в яму з однаковим успіхом. Мені б хотілося мати бачення сера Джошуа, бо тоді я змогла б сказати вам, – вона вказала на план архітектора, – можливість це чи яма. Моє серйозне застереження щодо цього проєкту – що всі наші яйця складають в один кошик. Ризикувати настільки високою часткою резервів компанії на одному напрямку може виявитися рішенням, про яке ми всі потім пошкодуємо. Зрештою, й саме майбутнє бізнесу комфортабельних лайнерів видається мені вельми хитким. Дві великі судноплавні компанії вже заявили про втрати цього року, назвавши причиною своїх труднощів бум пасажирських авіаперевезень. І не випадково зменшення кількості наших власних трансатлантичних пасажирів майже напевне пов’язане зі збільшенням кількості пасажирів літаків за той самий період. Факти очевидні. Підприємці хочуть якнайшвидше потрапляти на свої зустрічі, а потім повертатися додому настільки ж швидко. Це цілком зрозуміло. Нам може не подобатися зміна вподобань мандрівників, і було б нерозумно ігнорувати її довготермінові наслідки. Вважаю, що ми маємо триматися бізнесу, який справедливо приніс Беррінґтонам світову репутацію: перевезення вугілля, автомобілів, важких транспортних засобів, сталі, продовольства та інших товарів, і не залежати від кількості пасажирів. Я впевнена, що, продовжуючи основний бізнес вантажних перевезень, залишаючи каюти лише для десятка пасажирів, компанія переживе ці неспокійні часи і продовжить декларувати гарний прибуток із року в рік, надаючи нашим акціонерам прекрасну можливість повернення своїх інвестицій. Я не хочу ризикувати всіма грошима, які ця компанія так дбайливо накопичувала упродовж багатьох років, залишаючись заручницею примх непостійної публіки.
«А тепер настав час для моєї ручної гранати», – подумала Емма, перегортаючи сторінку.
– Ви не знайдете на стінах цієї зали засідань жодного олійного портрета мого батька, сера Г’юґо Беррінґтона, який нагадав би нам про його керівництво. Адже він зумів лише за кілька років поставити цю компанію на коліна, й довелося скористатися всією майстерністю та винахідливістю Росса Бьюкенена, щоб поновити свої статки, за що всі ми маємо йому бути вдячні довічно. Однак для мене ця остання пропозиція – занадто далекий крок, тому сподіваюся, що рада її відкине на користь продовження нашого основного бізнесу, який так добре слугував нам у минулому. Тому прошу правління проголосувати проти цієї резолюції.
Емма зраділа, коли помітила, що один-двоє старших членів правління, які раніше вагалися,