Луїса приземлився в Ніцці за кілька хвилин після злету літака Карла. У Луїса була схована купка нових п’ятифунтових банкнот у його несесері, а вказівка не могла бути зрозумілішою: насолоджуйся відпочинком і не повертайтеся хоча б із тиждень. Навряд чи було легше завдання, але воно було частиною загального плану дона Педро. Літак Дієґо увійшов до іспанського повітряного простору з годинним запізненням, та позаяк його зустріч із одним із провідних імпортерів яловичини мала відбутися не раніше четвертої години пополудні, часу залишалося ще достатньо. Коли Дієґо літав до Мадрида, то завжди зупинявся в одному й тому ж готелі, обідав у тому ж ресторані й відвідував той самий бордель. Його «хвіст» також забронював собі номер у тому ж готелі та харчувався в тому ж ресторані, але самотньо сидів у кав’ярні через дорогу щоразу, коли Дієґо на пару годин затримувався у La Buena Noche[10]. Ці витрати навряд чи здивують полковника Скотта-Гопкінса.
Карл Люнсдорф зроду не бував у Белфасті, але після кількох вечорів пиятики у «Вордс айріш гаус» на Пікаділлі він покинув паб, маючи майже всі відповіді на свої запитання про це місто. А ще він обіцяв собі надалі пити не більше однієї пінти «Ґіннесса» за раз.
Вийшовши з приміщення аеропорту, він узяв таксі до готелю «Роял Віндзор» у центрі міста, де раніше забронював собі номер на три ночі. А на рецепції сказав, що, можливо, буде змушений затриматися надовше, залежно від того, як підуть його справи. Опинившись у номері, чоловік замкнув двері, розпакував торбинку від «Герродса» і пішов до ванної кімнати. Потім простягнувся на ліжку, міркуючи про те, щоб такого затіяти цього вечора. Він не змінював локації, поки не побачив, як спалахують вуличні ліхтарі. Відтак ще раз простудіював мапу міста, тож до моменту виходу з готелю йому більше не було потреби звірятися з нею.
Чоловік вийшов із свого номера одразу після шостої та спустився сходами на перший поверх. Він зроду не користувався готельними ліфтами – крихітний закритий простір, що дозволяв іншим гостям легко його запам’ятати. Потім швидко, але не занадто, пройшов через фоє і вийшов на Донеґалл-роуд. Минувши сто ярдів вітрин, упевнився, що за ним ніхто не стежить. Він знову опинився в тилу ворога.
Чоловік вирішив скористатися прямим маршрутом до місця призначення, але спершу поблукав бічними вулицями, тож прогулянка, яка зазвичай займала двадцять хвилин, тривала трохи менше години. Та він не поспішав. Коли ж нарешті дійшов до Фоллс-роуд, то відчув на чолі краплинки поту. Знав, що страх буде його постійним супутником, доки залишатиметься в межах чотирнадцятьох кварталів, зайнятих самими католиками. Це не вперше в житті він опинився в місці, де не був цілком упевненим, що залишиться живим.
Зі зростом шість футів і три дюйми, з кучмою густого світлого волосся та тілом вагою двісті вісім фунтів, що переважно складалося з м’язів, Карлу було нелегко розчинитися в юрбі. Те, що було перевагою, коли він був молодим офіцером СС, може виявитися вадою упродовж наступних кількох годин. Лише