різдвяний пудинг.
– За що це? – запитав Стівен. – Кляті сноби. Вони ж ніколи не дадуть зайвих півкрони, хіба ні? Від того було би більше користі, ніж від пудингу.
– Місіс Шовелтон була доброю до мене. Ти ж знаєш, я мала взяти два тижні відпустки, коли твій брат… коли Артур… – Вінні гикнула та опустила погляд, глибоко дихаючи, щосили намагаючись стриматися. Останнім часом клопотів лише побільшало, а не всі її господині були такі співчутливі, коли їхню білизну повертали на день пізніше від обіцяного.
– Тихо, Ма, – сказала Луїза. – Дуже мило з боку місіс Шовелтон поділитися з нами. Гадаю в мене знайдеться кілька монет, щоб покласти туди.[4] – Вона глянула на дядька, який замість відповіді знизав плечима й зробив великий ковток свого питва.
На щастя, після картоплі зі свининою Стівен оголосив, що має намір подрімати в кріслі. Луїза з матір’ю вичавили з себе весь дух Різдва в одному зосередженому спільному зусиллі над пудингом. Луїза вкинула до нього три півпенсовики та поклала гілочку гостролисту згори. У них не було бренді, щоб підпалити його, як годиться, і на якусь мить жінки замислилися, чи крапля пива матиме той самий ефект, однак вирішили не ризикувати.
– Щасливого Різдва, – сказала Луїза над першою повною ложкою, яку тріумфально занесла в повітрі. – За татка, еге ж?
Очі Вінні налилися слізьми, але вона всміхнулася доньці.
– Так, люба. За татка.
Вони доїли пудинг, не лишивши й крихти Стівену, та разом прибрали зі столу: їхні майже однакові постаті рухалися одна проти одної за добре відпрацьованим алгоритмом, коли Луїза мила, а Вінні витирала посуд у тісній кухні. Прокинувшись, Стівен лише схопив пальто, сказав, що йде до пабу, та грюкнув дверима, зачиняючи їх за собою та Шкарпетиком, який подріботів за ним. Мати з дочкою повернулися до своїх мовчазних занять та пішли спати, щойно відчули, що зможуть заснути – о дев’ятій вечора. Крізь стіни вони чули, як сусіди заводять приспів «Добрий король Вацлав»,[5] знаючи, що це тільки початок.
Кількома годинами пізніше Луїза відчула, як Стівен трясе її за плече, пробуджуючи з неглибокого сну.
– Що трапилося? – прошепотіла вона, намагаючись не розбудити матір, яка спала поруч. Луїза подумки пробіглася переліком усіх, про кого їй потрібно було дізнатися новини посеред ночі, однак заледве могла згадати хоч когось. Місіс Фітч, сусідка з іншого боку, яка приглядала за їхнім старим котом, коли вони їхали до Вестон-супер-Мер на п’ять днів кілька років тому? Місіс Шовелтон? Але якщо щось трапилося з нею, то хіба це не могло зачекати до ранку? Усі дідусі та бабусі вже давно спочили з миром – Луїза стала «приємною несподіванкою» для своїх батьків сорока та сорока шести років, коли народилася. Але Стівен притис пальці до вуст, майже по центру, та міцно схопив її за плече, витягуючи з ліжка.
– Гаразд! Гаразд, уже йду, – голосно прошепотіла вона, розтираючи собі обличчя, щоб прокинутися. Мати перевернулася на своїй частині ліжка, хрипко видихаючи.
– Спокійно.
Вона