дозволяло молодим зустрічатися з ким завгодно, доки йшлося про розваги. А от кого кохати – це вирішували родини.
Санджаю спала на думку ідея. Оскільки старші дуже швидко позбавляють хлопців і дівчат безтурботної юності, потрібно скористатися нею на повну. Як? Розробивши додаток, який давав би змогу зустрічатися, не чекаючи, доки закоханих зведе випадок, а головне – спілкуватися поза колом родинних чи професійних стосунків. Соціальна мережа, яку він створив, мала бути значно вишуканішою за ту, яку придумали американці. Перші версії його програми привабили багато тисяч користувачів – і їхня кількість лише зростала. Необхідні були інвестиції, аби вдосконалювати інтерфейс, наймати працівників, орендувати приміщення та спілкуватися, щоб привабити більше людей. Санджай успадкував батьків статок, але той здебільшого складався з акцій готелю «Мумбаї-палас», третина яких належала йому. Успіх перевищив будь-які сподівання. Через рік після запуску проекту платформа налічувала вже сто тисяч користувачів. Сьогодні їхня кількість наближалася до мільйона.
Відлунням цього успіху стала стаття в «Дейлі ньюс». Але в ній журналіст порушив питання, що непокоїло все індійське суспільство: чи здатна створена Санджаєм соціальна мережа радикально змінити устої й до якої міри їй дозволять розвиватися? Ця стаття не пройшла непоміченою і викликала бурхливу суперечку між Санджаєм і його дядьками. Тільки матір підтримала сина, хоча й не розуміла до пуття, чим він займався. Її хлопчик був щасливий – а більше її ніщо не цікавило.
Одного дня, коли жінка тяжко хворіла, Санджай прийшов до її ліжка і взявся гортати родинні альбоми. Він спинився на обличчі, якого не знав. Мати розповіла, що молода дівчина на фотографії – сестра його батька. Тітка, з якою він не міг познайомитися, бо вона залишила рідню, щоб полетіти з якимось нездарою в Сполучені Штати.
Мати одужала, а Санджай з головою поринув у справи. Розростання проекту потребувало нових капіталів. Індійські банки вагалися з етичних міркувань, пов’язаних із концепцією підприємства, яке без упину цькувала консервативна преса. Тож Санджаю спало на думку пошукати інвесторів там, де процвітали його конкуренти… Запит на візу, лист, адресований незнайомій тітці, і непорозуміння привели його на цей жахливий диван.
Санджай затулив штору й замислився, яким же буде наступний знак…
– Не можеш заснути? – запитала Лалі, відчиняючи двері кімнати. – І я також. Страждаю від безсоння. Не знаю, хвороба це чи благословення, але що менше ми спимо, то більше живемо, еге ж?
– Лікарі іншої думки.
– Ти голодний? Розігріти тобі що-небудь? Ходімо, ми не розбудимо Діпака. – Вона кинула погляд на свою спальню. – Навіть землетрус не порушить його сну.
Коли Санджай умостився за кухонним столом, Лалі витягнула тарілку бебінки[5] й відрізала два великих шматки.
– А що з тобою? Безсоння чи різниця в часі?
– Ні те, ні інше. Я міркував.
– У тебе проблеми? Тобі потрібні гроші? – запитала