ж спізнюєтеся, так?
Не чекаючи на відповідь, Санджай нахилився до дівчини, підняв її й пересадив на заднє сидіння авто. Потім він склав візок, сховав його в багажник і повернувся зачинити двері.
– Ось так, – задоволено повідомив Санджай.
Хлоя пильно поглянула на нього.
– Можна поставити вам маленьке запитання?
– Звісно, – відповів він, схилившись над дверима.
– І що мені робити, коли я приїду?
Санджай збентежено завмер.
– О котрій годині ваша зустріч?
– За п’ятнадцять хвилин. Саме стільки потрібно часу, аби дістатися туди, якщо дорога не буде перевантажена.
Санджай поглянув на годинник, обійшов таксі й сів біля Хлої.
– Поїхали, – сказав він.
– Куди поїхали? – захвилювалася Хлоя.
– Залежить від того, куди вам потрібно.
– Ріг Парк-авеню та 28-ї вулиці.
– Мені також десь туди, – відповів він, коли таксі рушило.
Запанувала тиша. Хлоя повернула голову до вікна, так само вчинив і Санджай.
– Немає чого соромитися, – зрештою промовив він. – Я вас висаджу і…
– Насправді я думала про свій недавній жарт у парку. Сподіваюся, ви не зрозуміли мене хибно. Мені шкода. Я не думала, що ми знову перетнемося в такому великому місті, ще й того самого дня. Що ви робили в моєму ліфті?
– Піднімався і спускався.
– Це одна з ваших улюблених розваг?
– А що у вас за важлива зустріч? Якщо не таємниця.
– Кастинг. Хочу отримати роль. А що чекає на вас на 28-й вулиці?
– Також кастинг, але перед інвесторами.
– Ви займаєтеся фінансами?
– А ваша роль для телебачення чи для кіно?
– Я й не знала, що у нас є дещо спільне з індійцями.
– У нас?
– Я єврейка. Атеїстка, але єврейка.
– І що ж у нас спільного?
– Звичай відповідати запитанням на запитання.
– А не можна бути індійцем і євреєм водночас?
– Тут я з вами згодна.
Машина пригальмувала біля тротуару.
– Саме вчасно! Я поясню вам, чим займаюся в житті, якщо доля знову зведе нас, – відповів Санджай, виходячи з авто.
Він відчинив багажник, розклав інвалідний візок і посадив туди Хлою.
– А навіщо нам бачитися?
– Успіхів із роллю, – відповів він, сідаючи в таксі.
Хлоя побачила, як машина розвернулася на перехресті й поїхала до центру міста.
Мобільний Санджая не змовкав усю дорогу, але він не відповідав. Певно, Сем у своєму офісі вже пританцьовував від нетерпіння.
Санджай прибув, але так і не зміг виправдатися за своє спізнення чи за безжурний вираз обличчя. Сем прийняв його прохолодно. Вислухавши презентацію друга, індієць подумав, що тій бракує поетичності, але в контексті ситуації не наважився про це сказати.
Рішення прийнято: завтра зранку Сем представить проект одному з великих клієнтів, а Санджай, якщо його величність згодна, просто посидить поруч.
Вони повечеряли