Найближча, Девіде!
Девід Ренцо став гарячково гортати довідник з адресами і телефонами.
На веранді було зимно. Едді поклали на холодну підлогу. Голова набрякла так сильно, що зникли риси обличчя. Її роздувало зсередини. Повіки наплили одна на другу, повністю «проковтнувши» вії. Семен розстебнув аптечку і витягнув звідти приготовлений шприц. Зняв ковпачок з голки, випустив повітря, але тут його руку перехопив Айк.
– Що ти збираєшся йому колоти? Ти хто, лікар? Ти ж навіть не американець!
Росіянин спробував висмикнути руку, проте Айк міцно тримав передпліччя.
– Сьомо, допомогти? – Лео і Ян стояли поруч, готові втрутитися і відтягти Айка.
Семен одними очима мовив «ні», після чого наблизив лице до американця і заговорив, спокійно, але швидко карбуючи кожне слово:
– У твого друга ангіоневротичний набряк.[81] Це як кропив’янка, тільки не на поверхні шкіри, а всередині тіла. Набряк розвинувся через алергічну реакцію на капсаіцин з газового балончика. Зазвичай під час набряку колір обличчя не міняється, а твій друг, як бачиш, сірий наче мрець. Хочеш дізнатися, чому це?
Айк послабив тиск на руку і проваленим голосом спитав:
– Чому?
– Тому що доза капсаіцину настільки велика, що набряк став розвиватись у гортані, як наслідок виникла блокада дихальних шляхів. Твій товариш посірів, тому що вже кілька хвилин не дихає. Враховуючи той час, протягом якого ви телющились на нього, мов барани, і час, що ми марнуємо з тобою на теревені, хлопцю лишилося жити хвилини дві. Я знаю це, бо сам страждаю на алергію. Я можу склеїти ласти від одного горішка. – Айк відпустив руку і перелякано зирнув на Едді. Сьома продовжив: – У шприці гормон епінефрин або адреналін, якщо тобі так зрозуміліше. Але… ти маєш рацію, я не доктор і тому не можу брати на себе відповідальність.
Американець збілів, наче його борошном обсипали:
– Це… це врятує його?
– Врятує? Звісно, ні. Йому потрібен апарат штучного дихання і півдюжини різних гормонів внутрішньовенно. Це дасть нам шанс довезти його до лікарні.
– Пішов ти на хер, Айку! – заричав Ленс. – Нехай коле! – Схопивши за комір, він відкинув товариша геть від Едді. – Давай!
Семен всадив голку в квадрицепс[82] і вичавив увесь вміст шприца у м’яз. Через секунду Едді бухикнув (очей не відкривав) і став харчати. Повітря зі страхітливим хрипом проходило крізь набряклий рот і глотку. По звуку було чути, як важко хлопцю дихати.
Відразу після того на веранду вибіг Девід, з жалем і в той же час із погано прихованим роздратуванням на обличчі. Воно й не дивно: якщо в його хостелі відкине копита заїжджий американець, бізнесу кінець.
– Я готовий. За кілька кварталів униз від Плаза-де-Армас є скромна приватна клініка «Cusco Medical Assistance», – тараторив перуанець. – Це найближча. Нас чекають.
– Їдемо, – глухо скомандував Семен.
Вдихи й видихи Едді нагадували передсмертне гарчання пораненого бійцівського пса.
– Він задихається. – Меґан заплакала.
Сатомі обійняла американку, сама ледь стримуючи сльози.
– Не