не спохмурнів, узагалі ніяк не відреагував.
«Може, не впізнав мене?»
«Додж» розмірено котився до Ель-Овало. Левко, стараючись не думати про примхливе серце, помчав слідом за ним. Хлопець досягнув перехрестя на кілька секунд пізніше за той момент, коли рудий повернув направо, проте машини вже не побачив.
На розі біля туристичного офісу (з крикливою вивіскою «Turismo Mer») підтоптаний індіанець із порепаним лицем порався коло ятки, з якої протягом дня продавав солодкі боби та інші легкі закуски. Збирався додому. Гарячково жестикулюючи, українець підскочив до торговця.
– Буенос ночес! Е-е… тут… блін, як же йому пояснити? – Левко вишкрібав з мозку розпорошене знання іспанської. – Coche… el coche negro… a donde? A donde va?[85]
Індіанець на диво швидко зрозумів. Він кивнув (Левко тільки зараз зауважив, що ліве око старого затягнуте катарактою), показав витягнутою рукою на захід, після чого завернув долоню праворуч.
– Проїхав розв’язку, а тоді повернув направо… – пробурмотів Левко і додав, уже віддаляючись: – Ґраціас!
Підстаркуватий індіанець усміхнувся і підняв на прощання ліву долоню.
Левко думав, що серце або репне саме, або через його скажене гупання луснуть очі. Коли він, лишивши за собою підперту променями ліхтарів лячну статую Пачакутека,[86] домчав до авеню Сан-Мартін, перед очима танцювали тисячі сріблястих паличок. Широке, розділене центральною алеєю авеню тягнулось на північний захід, за кілька сотень метрів переходило в авеню Ель-Сол і далі, злегка повернувши, забігало на Плаза-де-Армас. На щастя, цієї пори авеню Сан-Мартін було практично порожнє. Хекаючи, Левко вгризався очима в темряву, що клубочилась між будинками, які підступали справа до дороги, і зрештою нагледів за півтори сотні метрів попереду обтічний силует із акуратними горизонтальними смужками червоних габаритних фар по боках. То міг бути тільки «Челенджер». Автомобіль неквапно підіймався у напрямку Ель-Сол.
Гупнула нова екстрасистолія. За нею – ще одна. Левко перестав їх рахувати і рвонув за автомобілем. Незважаючи на відсутність пішоходів і майже повну відсутність інших авто, «додж» просувався з черепашачою швидкістю 25 км/год, неначе дражнячи хлопця. Правда, і Левко не міг бігти на повну силу. Коли хлопець досягнув кінця Сан-Мартін (навпроти була автостанція Куско), спортивне купе піднялось по авеню Ель-Сол і зникло, затесавшися серед інших автомобілів.
До сріблястих іскор додалися темні кола, Левко заледве розрізняв, куди ступає, але не покидав погоню. Пробігши повз автостанцію, хлопець нарешті загальмував. Він харчав, наче поранений тюлень. Серце жило власним життям. Здавалося, воно колотиться не в грудях, а десь поза спиною, стріпуючись, наче викинута на берег риба. Українець провів передпліччям перед очима, але пульсуючі кола і срібні палички, які, немов жуки, повзали по очних яблуках, не зникли. Його нудило.
На мить він застиг у нерішучості. Справа стояв готель «Villa Urubamba». За ним йшло розгалуження: перед вигином