народу, серед якого вони народилися. Наприклад, у Німеччині меблі завжди робили громіздкими, солідними – «на віки». До того ж німецькі майстри любили прикрашати свої витвори великою кількістю декоративних елементів: що більше різьби та скульптур прикрашало шафу чи стіл, то заможнішим вважали господаря. На відміну від Німеччини, Франція пропонувала легкий, витончений, декоративний стиль. А скандинави любили функціональність і благородну простоту форм. Англійці взагалі створили власний стиль меблів – так званий кабінетний. Його автором був майстер на прізвище Чіппендейл. Такі меблі мали раціональні форми, виконувалися з благородної деревини і прикрашалися тонким декором.
Подібний напрям прижився і в Сполучених Штатах, діставши назву колоніального стилю.
Що ж до Сходу, то там еволюція меблів ішла власним шляхом. Споконвіку східні народи оточували себе плетеними речами зі шкіри, очерету, мотузок. Любили тут і темне, майже чорне дерево. Звичайними для інтер’єру тих місць завжди були ширми, маленькі столики, пуфики, лавки, що вставлялися одна в одну.
У слов’ян меблям була властива багатофункціональність: це диктували суворий клімат, невеликі за розміром будинки і велика кількість людей, що мешкали разом. Тому тут винайшли широкі й довгі лави без спинок, на яких могли розміститися кілька чоловік. Вночі лави перетворювалися на ліжка. Це прагнення до простоти й зручності було характерним і для інтер’єрів аристократів: у маєтках головну скрипку грали світле дерево (особливо розкішною вважалася деревина карельської берези), шовкова оббивка, матові абажури настільних ламп, широкі зручні столи, високі книжкові шафи. І тільки з-за скляних дверцят буфетів-«горок» поблискувала чарівна порцеляна… Брак зайвої розкоші тільки підкреслював благородність дизайну.
У наш час створення меблів – теж мистецтво, яке дає майстру величезний простір для фантазії. Та й новий стиль життя вимагає наявності в наших оселях речей, що просто не могли з’явитися в давнину: комп’ютерних столів, меблів під відео– та аудіоапаратуру, диванів-трансформерів… Але й «прибульці» з далекого минулого не покинули людські домівки – от тільки на вигляд вони стали, звичайно, іншими. Що вдієш! Час міняється, і разом з ним міняємося не тільки ми, але й наше оточення…
Нехай буде світло!
Усі ми знаємо, що штучне освітлення людина «винайшла» ще в ті далекі печерні часи, коли, якщо вірити Дарвіну, наші предки одягалися у шкури і доводили одноплемінникам свою точку зору за допомогою важкого кийка.
Із сивої давнини і майже до кінця ХІХ століття існування пристроїв штучного освітлення пов’язувалося з вогнем. Звичайно, що наш доісторичний «прадідусь» вершиною комфорту вважав багаття: і м’ясо підсмажити можна, і трохи зігрітися, і від хижаків вогонь непогано захищає. А трохи згодом якийсь печерний мудрець додумався спалювати сало тварин у спеціальних чашах (щоправда, диму й кіптяви від такого освітлення було надто багато та й «аромат» був не надто приємний).
З