стали називатися дреговичами (дрегва – болото). Ті, які «сіли» по річках Двіна та Полота, стали полочанами. Слов’яни, які оселилися навколо озера Ільмень на півночі, називалися словенами (слов’янами) й побудували місто Новгород («Нове місто»). Слов’яни, що «сіли» по рікам Десна, Сейм і Сула, стали називатися сіверянами.
Пам’ятник засновникам Київа: Кию, Щеку, Хориву і сестрі їхній Либіді
Таким чином, Нестор розповів про утворення племінних союзів західних та східних слов’ян. Південнослов’янські етноси (народи) остаточно сформувалися після переселення на Балканський півострів у VI–VII ст. Східні ж слов’яни розселилися на величезних просторах Східної Європи, змішалися з місцевим індоіранським, кельто-іллірійським, дако-гетським, балтським, фінно-угорським населенням. Утворилися нові союзи племен: уличів, тиверців на Півдні; дулібів (згодом вони стали називатися волинянами від міста Волинь) на Заході; радимичів, в’ятичів, кривичів на Північному Сході.
Розселення стародавніх слов’ян
Під час громадянської війни, у серпні 1919 р., полковник полку Маркова Білої гвардії (Добровольчої Армії Півдня Росії під командуванням А.І. Денікіна) Ф.А. Ізенбек опинився у спустошеному маєтку родини Задонських, що у Великому Бурлуку, поблизу Вовчанська та Куп’янська на Харківщині. У панській бібліотеці він звернув увагу на розкидані по підлозі дощечки, які мали вигляд дуже давніх.
Збереглися лише опис дощечок та фотографії чотирьох з них. Дощечки були березові, розміром приблизно 38 на 22 см, завтовшки 6–8 мм. Деякі частини їх були струхлявілі. На кожній з цих дощечок у куточку було зображення якоїсь тварини, сонця, а на поверхні були накреслені лінії, під якими розміщувався текст. Текст було зроблено або розжареним стилом з наступним нанесенням фарби, або технікою, яку використовують в українському писанкарстві дотепер: на дощечки наносився віск, потім робилися в ньому подряпини, а далі занурювали у рідину, що просочувала продерті місця. Знаки, зображені на дощечках, становлять абетку, схожу на давньогрецьку. Вона складається з 25 букв та знаків для написання трьох подвійних звуків: оі – іо – іа. Одна з дощечок починається словами на честь бога Велеса: «Я присвячую цю книгу нашому Богу Велесу, вищій силі, яка нас захищає». У «Велесовій книзі» розповідається, що пращури слов’ян (антів, русичів та ін.) жили десь у степах Сходу, але звідти їх витіснили хуни (гунни). Вождь Ор-старотець (Орь, Орій, Ір) закликав праслов’янські племена переселитися на Захід – у країну, де «течуть меди і молоко». На чолі переселенців стали сини Орієві Кий, Пащек-Щек і Горовато-Хорив. Після тривалих мандрів та багатьох битв з ворогами слов’яни заселили «землю Русколань». Кий заснував на Дніпрі місто Київ – столицю цієї країни.
Виклад подій в «Книзі Велеса» доведено десь до 870 р. н.е. В книзі згадується варяг Рюрик, князь Новгорода, але не згадується князь Олег.
Полковник