мовою.
Таким чином, наприкінці VIII ст. в Хозарському каганаті відбувся переворот. Каган перестав бути реальним правителем держави. Як представник роду Ашина, він залишався священною особою. Але влада опинилася в руках царя-бека – головнокомандувача військами (на зразок сьогунів в середньовічній Японії). Цар і каган були іудеями. Керівні посади зайняли євреї та представники тюркської знаті, які перейшли в іудаїзм. Головну роль в цих перетвореннях відігравали купці-євреї компанії ар-Раданійя, які контролювали торгівельні шляхи від Франкської держави до Китаю, а також єврейські громади Північного Кавказу. Все-таки не дуже зрозуміло, яку форму іудаїзму прийняли хозари: ортодоксальну (визнали авторитет Талмуду – коментарів до Тори, записаних вчителями-рабинами в І-V ст.) чи караїмську (визнавали тільки авторитет Тори). Нащадками тюрків-іудеїв є сучасні караїми та кримчаки.
Більшість населення каганату залишалася вірною язичництву, християнству, а населення Волзької Булгарії прийняло іслам. Почалися внутрішні суперечки. Крім того, були зіпсовані відносини з Візантією. Ворогом Хозарії стала й Київська держава.
Хозарська держава загинула після ударів, завданих військами великого князя київського Святослава у 965–968 рр. Цар Йосиф, вочевидь, був останнім правителем Хозарії.
Не слід применшувати значення хозарського впливу на становлення та розвиток Київської Русі. Київські князі носили титул «каган», як і правителі Хозарії (Хазарії). Каган – хан ханів. Походження слов’янського титулу «князь» пов’язано з давньогерманським (в т. ч. готським) «конунг» – «вождь, король». Титул «король» походить від імені імператора франків Карла Великого. Титул «цар» походить від римського титулу (спочатку родового прізвиська Тая Юлія – Цезар) «цезар» (в грецькій вимові «кесарь»).
На думку видатного українського історика Омеляна Прицака, Київ у VII–IX ст. розвивався як прикордонна хозарська фортеця.
Чернігівські (сіверські) князі після загибелі каганату володіли Тмутараканським князівством – колишньою хозарською Таматархою, античним Боспором.
Ще за часів існування Хозарського каганату із Заволжжя в степи Північного Причорномор’я та Приазов’я проникали тюркські племена печенігів. Вони витіснили хозарських союзників мадярів-угорців в Середнє Подунав’я – стародавню Паннонію, сучасну Угорщину. Прабатьківщиною угорців є район рік Ками та Білої – Велика Угорщина (їхні найближчі родичі – ханти й мансі). Вже у 839 р. перший загін мадяр з’явився біля Нижнього Дунаю. Як васали Хозарії, у 886–889 рр. мадярські племена жили в країні Леведія – Приазов’ї, а потім в країні Ателькуза (Етелькьоз) – межиріччі Дніпра й Дністра. З 900–902 рр. угорці воювали проти Великої Моравії і розгромили її. Наприкінці Х ст. виникла Угорська держава на чолі з родом Арпадів. А в степах Північного Причорномор’я та Приазов’я в той час панували кочові племена печенігів. Існує гіпотеза, згідно з якою печеніги могли бути найближчими родичами