мовою знаків, стоячи посеред центрального проходу, – Бренден тримав коробку з чаєм «Баррі» в себе під пахвою. – Чоловіче, йому ось-ось вісімдесят вийде.
– Я знаю, чому він неповороткий, – сказав Піт. – Я сказав просто так. Бо якби о восьмій за прилавком стояли не ти і я, а ми із Селом, то й досі не впоралися б.
– Тому я й ставлю його лише на короткий час. Проте сьогодні вранці повинні були б працювати не ми з тобою й не ти із Селом, а ви з Кейті.
Бренден і Німий Рей підійшли до прилавка, й Джиммі побачив, як щось спалахнуло на Бренденовому обличчі, коли промовив ім’я дочки.
Піт вийшов з-поза сигаретної полиці й запитав:
– Брендене, ти все знайшов?
– Я… я… я… – заникуючись, відповів Бренден і подивився на свого малого брата. – Думаю, що так. Дозвольте мені переговорити з Реєм.
Руки хлопців знов замиготіли, й обидва перемовлялися так швидко, що Джиммі навряд чи зрозумів би їх, навіть якби ті користувалися словами. Мовчазне обличчя Рея було при цьому нерухоме, мов кам’яне, тоді як руки його були наелектризовані й живі. Джиммі він завжди здавався похмурим підлітком, більше схожим на матір, аніж на батька, його бліде обличчя неначе завжди кидало виклик. Одного разу Джиммі сказав про це Аннабет, і вона звинуватила його в упередженому ставленні до інвалідів, але він не думав, що річ у цьому, – на мертвотному обличчі Рея та в його мовчазному роті жило щось таке, що Джиммі хотілося б вибити молотом.
Хлопці перестали смикатися головами, й Бренден нахилився на полицю з цукерками, узяв там іриску Колмена, примусивши Джиммі знову пригадати свого батька та як від нього смерділо, коли він працював на цукерковій фабриці.
– А можна мені ще «Ґлоб» узяти? – запитав Бренден.
– Авжеж, – промовив Піт, дописуючи цю назву в рахунок.
– А я думав, Кейті працює в неділю, – сказав Бренден і простягнув Пітові десятку.
Замкнувши касу, Піт підняв брови.
– Брендене, тобі подобається дочка мого хазяїна?
Бренден опустив очі.
– Ні, ні, ні. – Він засміявся, і сміх той завмер, щойно вилетів з його рота. – Я лише здивувався, бо звичайно бачив її тут.
– Її маленька сестра прийме сьогодні перше причастя, – сказав Джиммі.
– Надін? – Бренден зиркнув на Джиммі, надто широко розплющивши очі й так само широко всміхаючись.
– Надін, – підтвердив Джиммі, дивуючись, що Бренден відразу пригадав її ім’я. – Авжеж, вона.
– То привітайте її від мене та від Рея.
– Аякже, Брендене, привітаю.
Бренден опустив очі на прилавок і кілька разів кивнув головою, коли Піт зачинив бар, де подавали чай із цукерками.
– Я радий був, хлопці, побачити вас. До побачення, Рею.
Рей не дивився на брата, коли той говорив, але він пішов за ним, коли Бренден сказав «ходімо». Джиммі пригадав, що люди, як велося, забували про Рея: він не був глухий, лише німий, бо Джиммі був переконаний, що мало хто з людей, які жили по сусідству, зустрічався з таким явищем раніше.
– Послухай-но, Джиммі,