Гнітюча кімната для допитів. Крок уперед, потім знову назад. Як у всіх тих серіалах про детективів на BBC, які завжди подобалися мені, але не Емілі. А втім… Мені не здалося, що вони справді в чомусь мене підозрюють. Щиро кажучи, мені здається, що вони не вірять, що Емілі мертва. Я не знаю, чому, яке право вони мають вважати, що знають бодай щось про нас. Про наш шлюб. Але у мене склалося враження, що вони вважають, ніби Емілі просто зібралася й пішла. Втекла. Вони постійно повторювали: «За відсутності тіла, за відсутності ознак насилля…» А мені весь час хотілося закричати їм в обличчя: «А як щодо того, що відсутня сама Емілі? Як щодо цього?»
Я дослухалася до кожного слова Шона, але водночас думала над тим, що його зауваження про нелюбов Емілі до детективних серіалів було його першою скаргою на неї. Натомість вона багато на нього скаржилася. Він її не слухав. Змушував її почуватися тупою. Кожна жінка в нашому містечку могла б сказати про свого чоловіка те саме. Навіть я могла сказати це про Девіса.
За декілька днів зателефонувала детектив Міні. Добре, що Шон попередив мене про її прізвище, а то б я могла пирснути від сміху чи сказати щось дурне, коли вона називала себе. Вона сказала, що я можу прийти до них у будь-який зручний для мене час. Вони підлаштуються до мого розкладу. Чудово. Та чи почулося мені, що слово «розклад» вона вимовила якимось зневажливим тоном?
Я поїхала у Кантон машиною після того, як завезла Майлза до школи. Слід зізнатись, я нервувала. Мені здавалося, що всі дивляться на мене так, ніби я вчинила щось лихе.
Детектив Міні та детектив Фортас, який був значно молодший за напарницю, поставили мені серед інших ті самі питання, що й Шону. Вони передовсім хотіли з’ясувати, чи була Емілі нещасливою. Поки я говорила, детектив Фортас постійно перевіряв мобільний і двічі надіслав текстові повідомлення, які – я точно знала – аж ніяк не стосувалися мене.
Я сказала:
– Вона любила своє життя. Вона б ніколи такого не зробила. Послухайте, віддана дружина і мама зникла, а ви нічого не робите!
Чому лише я захищала свою подругу? Чому її чоловік не сказав того, що кажу я? Можливо, тому що Шон був з Британії. Він був надто ввічливий. Або він відчував, що тут не його країна. А моя.
– Ну добре, – сказав детектив Фортас таким тоном, ніби робить мені велику послугу. – Подивимось, що ми зможемо з’ясувати.
У вихідні детективи прийшли додому до Шона та Емілі й запитали, чи можуть вони оглянути будинок. На щастя, Нікі був зі мною – грав із Майлзом, – тому Шон їх пустив. Він сказав, що обшук був поверховий, обережний, вони поводились, як ріелтори або люди, які підшуковують собі новий будинок і придивляються до місця.
Вони попросили дати їм фотографії Емілі. Шон знайшов якісь світлини і передав їм. На щастя, він спершу зателефонував мені і я сказала не давати їм фото, де є Нікі. Він погодився, що це слушна ідея.
Власне кажучи, ми дали їм детальний опис Емілі – тату на зап’ястку, волосся, каблучка з діамантом та сапфіром. Я мало не розповіла про її парфуми.