записати дитину в садочок. Коли про поліс стало нарешті відомо, копи вирішили детальніше (і цього разу із більшою підозрою) придивитися до Шона.
Правда в тому, що Шон забув про поліс, бо переживає сильний стрес. І це, на мою думку, доводить його непричетність. Хіба холоднокровний убивця оформив би поліс, а потім про нього забув? Та невже? Але поліція сприйняла це навпаки. Вони вважають, що це доводить його причетність, буцімто він лише вдає, що забув, тому що правда йому невигідна. І що ж вони собі думають? Що Шон оформив це страхування, а потім винайняв когось, хто вбив би його дружину? Що ми зробили це разом?
Жоден із варіантів не підходить.
Можливо, тепер, коли ви знаєте, скільки всього відбувається в моєму житті, починаючи з цієї новоз’ясованої обставини, яка змушує мене божеволіти, ви, мамусі, пробачите мені за те, що я так довго не писала. Поліція двічі забирала Шона й тримала, не висуваючи звинувачень. У цій країні взагалі є справедливість? Хіба наші закони таке не забороняють? Навіть якщо ти знаєш свої права, навіть якщо в тебе є гроші й прекрасний адвокат, як у Шона, навіть коли за тебе Волл-стрит – цього не досить, щоб вкласти в голову детективів із маленького містечка бодай трохи здорового глузду.
Щоразу, коли Шона забирали у відділок, Нікі, який досі був хоробрим маленьким солдатиком, ставав невтішним і я мусила їхати до них додому в будь-який час дня й ночі, забирати його до себе, гойдати на колінах, поки він не засне, а потім перекладати в Майлзове двох’ярусне ліжко. Нерідко я стояла у дверях кімнати Майлза, спостерігала, як вони сплять, і слухала їхнє миле сопіння. Я думала про те, які наші діти схожі на янголят, як вони нам довіряють і чому, попри всі наші зусилля, ми не можемо захистити їх від жахів, наготованих для них життям.
У будь-якому випадку, зараз начебто вдалий момент, щоб повернутися до блогу і розповісти мамській спільноті про те, як безневинну людину переслідують і діймають. Мені важко пояснити, звідки я знаю, що він невинен. Але я знаю. Відчуваю це кожною клітиною свого тіла. Протягом цього тривожного часу без Емілі ми навчилися разом підтримувати бойовий дух, продовжувати пошуки і, щонайважливіше, не давати маленькому сміливому хлопчикові занепасти духом.
Ви, мамусі, зрозумієте, що все це непросто і для Майлза. Усвідомлення того, що мама друга могла просто безслідно зникнути, зробило його (ще б пак!) дещо настороженим. Йому не хочеться лишатися ночувати в Нікі. Але коли тривога від розлуки зі мною минає, йому врешті це подобається.
Декілька разів, коли я від’їжджала від будинку Емілі (я досі називаю його так), його схлипування продовжували відлунювати в моїй голові. Та я знаю, що з Майлзом усе буде добре. Він розважиться. І причина цьому – довіра й близькість, яку протягом цих важких тижнів ми вибудували з батьком Нікі. Невже ви думаєте, що я залишила б дитину з фігурантом розслідування вбивства, якби підозрювала, що він може бути винним?
Хай там як, убивства не було. Відсутність тіла та ознак насилля руйнують непереконливу версію поліції. Спершу