навіть сіпнувся від несподіванки.
– Що з полковником? Чи можна його вилікувати?
– Бачу, – вимовив знахар, – Кульбас не хворіє, його отруїли. Бачу відьму, яка підмішує йому чаклунське зілля, яке дав їй злий дух. Це упир. Вона викликає його, і він приходить до неї.
– Хто відьма? Як вона виглядає?
– Чорноволоса, середніх років, на правій долоні шрам від порізу.
«Як чорноволоса середніх років? – подумав Ігнат. – Тобто, це не дружина полковника, хто ж це тоді»?
Сонце сіло за обрій. Водоспад став темного кольору.
– Все. Більше сьогодні не можна дивитися, – промовив знахар, – пішли звідси.
Ігнат із старим повернулися назад до міжгір'я. Прокоп Цимбалюк першим увійшов до печери. Головань на мить забарився біля входу. Дурні думки промайнули у нього в голові. Та поміркувавши трохи, Іван подумав, що, навряд чи ведун задумав щось недобре, раз вже допомагає йому.
– Залишайся ночувати у мене. Не треба їхати, проти ночі.
– Добродію, а кого це викликає відьма і звідки він приходить?
Старий роздмухав вогонь в кутку печери, у викладеному з каменя круглому вогнищі. Над вогнищем в стелі був отвір, пробитий в скелі, щоб дим виходив назовні. Стебла полум'я, весело затанцювавши, освітили все приміщення. Печера була велика, як простора кімната. У одному кутку лежали ялинкові гілки, вкриті вовчими шкірами. Посеред печери стояв стіл, зроблений з чотирьох каменів по кутах, накритих великою плоскою гранітною брилою. Навколо, з кожного боку, лежали валуни замість лавок. Біля лежака висіла ікона Божої Матері. Тіні від палаючого вогнища, стрибали по стінах, нагадуючи якісь химерні фігури, не то людей, не то звірів.
– Кого викликає і звідки є? – перепитав знахар, – це давня історія. Колись в цих краях жили два товариші. Славні були козаки. І ось один з них закохався. Та так, що і голову зовсім втратив. А дівчина та була краси неписаної. Прийшов він до неї свататися. А вона йому говорить: «Принесеш мені глек золота – піду за тебе!» А де козакові узяти таке багатство? Що тільки він не пробував робити. І в працівники наймався, і з чумаками до Криму по сіль їздив. Тільки заробити стільки золота у нього не виходило. Ось і вирішив він звернутися за допомогою до самого сатани. Думаю, не без ради тієї ж дівчини, він таке утнув. Давно всім відомо, що всі біди у козаків із-за баб. Пробач мені, Господи, що таке кажу, адже вони теж Божі творіння. Так от. Пішов він вночі, коли повний місяць, на перехрестя двох доріг. Там лежав великий камінь. Погана слава ходила про те місце: то вісь у воза, проїжджаючого повз цей камінь, ні з того, ні з сього, раптом ламалася, то люди там, на рівному місці, падали, калічачи собі ноги. Прокляте місце. Покликав він диявола: «Покажись мені, сатана. Хочу говорити з тобою!» З'явився йому нечистий, питає: «Що треба?» «Говорять, що ти можеш золото добути скільки завгодно? Дай мені глек з червонцями», – сказав козак. «Я можу тільки помінятися. Принеси глечик з людською кров'ю, а я наповню його золотом. Ось моя умова», – відповів нечистий. Пішов парубок,