з'явився на небі, й залив сяйвом усю землю.
«Добре, що сьогодні немає хмар, подумав Степан, – довкруги видно не гірше, ніж вдень.
Раптом двері в будинку відчинилися, і на ганку з'явилася жіноча фігура. Колода нащулився. Жінка підійшла ближче до місця його схованки. Він впізнав її, це була дружину полковника.
«Ага, ось і ти, – подумав козак. – Отже, чоловік хворіє, а ми, тим часом, ночами гуляємо? Добре, голубонька, я вже тебе не втрачу. Зараз дізнаємося, куди це ти в такий час ходиш?»
Він почав пробиратися за панною на такій відстані, щоб вона не могла почути його кроки, але, щоб і не загубити її. Інга пройшла через двір і звернула до городів. Далі рушила через гай до річки. Степан йшов за нею, ховаючись, то за деревами, то за кущами. Серце у нього дико колотилося, здавалось, що воно вискочить з грудей. У скронях гарячково стукало, неначе молоти били по голові.
Доставшись до річки, панна підійшла до невеликої заводі з очеретом і густими кущами. Не доходячи декількох кроків до води, вона зупинилася і подивилася на небо. Зірки і місяць яскраво освітлювали річку і берег. Степан заліг за кущем кроків зо двадцять від Інги. Він майже не дихав, уважно спостерігаючи за тим, що вона робить. Панна, з легкістю розстебнула пояс на талії. Спідниця сповзла по її стегнах на землю, оголивши ноги. Сорочка ледве прикривала округлої форми стегна. Жінка переступила спідницю і. плавним рухом, узявши сорочку знизу руками, зняла її через голову і поклала поряд із спідницею. Могутня коса упала на спину, торкаючись западини між пружними сідницями. Зібравши косу на голові у вузол, Інга, обережно ступаючи, пішла до води. Її стегна плавно похитувались при кожному кроці.
У Степана закрутилося в голові й перехватило дух. Він ще ніколи в житті не бачив таку ідеальну жіночу фігуру: вузька спина закінчувалася якнайтоншою талією, з якої починалися пишні пружні округлі сідниці, приваблюючі своєю красою. Так і хотілося доторкнутися до них руками.
Тим часом, Інга увійшла до води по груди і легко, відштовхнувшись ногами від дна, поплила на середину заводі. Місячне світло грало на воді, заливаючи все сріблястими тонами. Лілеї, що росли поряд, поступалися у своїй красі, плаваючій поряд з ними живій квітці.
Накупавшись вдосталь, панна, підпливши до берега, почала поступово виходити з води. Степану належало витримати ще одне випробування. Степану коштувало величезних зусиль, щоб утриматися і не вийти зі своєї засідки, коли він побачив панну спереду.
Плавно піднімаючись над водою, козакові відкривалася нова чудова картина. Незвичайно зелені очі дівчини яскраво висвічували в місячному сяйві. Сніжно-білого кольору шкіра здавалася оксамитовою. Легко погойдувалися при русі пружні пишні груди з темними опуклими сосками. Внизу живота, на лобку, був помітний маленький пухнастий трикутник темного волосся.
Козак опустив очі і укусив собі долоню зі всієї сили, щоб не застогнати від побаченого. Колода стримував себе з останніх сил.
5. Знахар