по козачому звичаю. Чорні вуса звисали нижче рота. Він був одягнений у синій жупан, розшитий золотим галуном, з прорізами на рукавах до ліктів. Широкі синього кольору шаровари заправлені в чоботи. Могутня фігура, як би зливалася з кріслом. Дивну особливість відмітив Ігнат: втома відобразилася на обличчі полковника, і погляд у нього був якійсь неживий. Здавалося, що полковнику важко тримати відкритими очі. Головань ледве впізнав полковника Кульбаса. Бо той, хто зараз сидів проти нього, був не могутній полковник, якого він знав раніше. «Може і справді отаман хворіє», – подумав Ігнат. За кріслом стояли полкові прапори козацької слави. На них лишилися сліди битв, в яких вони побували.
Поряд з Кульбасом стояла жінка. Дивовижний вигляд її привертав до себе увага. Рідко можна зустріти в наших степах дівчат такої статі. Світле волосся підібране червоною стрічкою на голові, а ззаду зібране в тугу косу, завтовшки з руку. Яскраво розшита сорочка щільно обхоплювала її груди і стан. Спідниця зеленого кольору була підперезана чорним поясом. Талія мала такий об'єм, що, якщо розставити пальці однієї руки і до них приєднати також пальці іншої – то вони обов’язково зійшлися б. На ногах – чобітки темно-зеленого кольору. Дві речі більш за все здивували Ігната: надзвичай зеленого кольору очі, які постійно виблискували, неначе були заповнені нічними світляками, і пишні форми грудей, які насилу утримувалися під сорочкою.
Дивовижна справа: з тих пір, як Головань увійшов до кімнати, молода панна безвідривно дивилася на нього, нібито старанно вивчаючи. Від цього погляду Ігнату робилося ніяково.
– Добрий вечір, пан полковник. Даруйте, що так пізно Вас турбую, але не по своєму бажанню, а по службі.
– Гаразд-гаразд, хорунжий, говори, з чим приїхав. Я пам'ятаю тебе по останній битві, воїн ти славний, та і Кошовий тебе, даремно, по степу ганяти не стане. Знаю, що ти у нього для особливих справ перебуваєш. Хоча я і сам здогадуюся, навіщо ти приїхав: «похід на Крим?»
В цей час дружина Кульбаса, вибачилася і сказала, що не хоче заважати розмові. Полковник трохи помітно кивнув головою. Потім, похопившись, сказав:
– Це дружина моя – Інга. Я забув Вас познайомити. Проклята хвороба мене мучить.
– Добрий вечір, панна, – сказав Головань і злегка схилив голову.
Господиня кивнула у відповідь і пішла до сусідньої кімнати. Як піти, вона на мить, повернувши голову, ще раз поглянула на Ігната. Молодий козак хитнув головою, неначе хотів прокинутися. Але тут, же пригадав, що полковник до нього звернувся.
– Ваша Милість правильно здогадалися. Кошовий питає, чи виступите Ви з військом цього літа на Крим. Ось і лист від нього.
Хорунжий віддав лист Кульбасу і повернувся на своє місце. Поки полковник розгортав листа і читав його, Головань продовжував розглядати кімнату. Мигцем поглянув на двері, куди увійшла дружина полковника, і остовпів. Двері були прочинені трохи більше, ніж наполовину. У сусідній світлиці він побачив напіводягнену господиню, що стояла лицем до дзеркала. Жінка була в одній