Тільки білястий серп місяця ще був злегка видний.
Головань зупинився на краю поля, розвернув коня так, що сонце опинилося за спиною, і поїхав прямо через поле, не вибираючи дороги.
«Слава богу, тут трава невисока, коню по коліно, а то важко мені довелося б», – подумав молодий козак, переходячи на легку рись. Поле нагадувало море своєї безкрайністю. Тільки воно було наповнене живими звуками, чого на морі не буває
Ніяких пригод з Ігнатом не було. Коли Світило вже хилилося до заходу, показався ліс. Під'їхавши ближче, козак побачив справа неподалік, метрів зо триста, високе чорне дерево. Хорунжий повернув коня і поїхав до нього. Дуб був заввишки двадцяти метрів. Знадобилося б не менш як чоловік п’ять, щоб обхопити його стовбур.
«Ну, що ж, ночувати доведеться тут. Головне прокинутися до світанку», – подумав Головань. Коня відпустив на ніч до поля, а сам, поклавши голову на сідло, влаштувався на відпочинок тут же, під дубом.
4. Степан Колода
Прокинувшись, Степан побачив, що Ігната немає. Він встав, потягнувся, трухнув головою, щоб повністю опам'ятатися і вийшов в сусідню кімнату. За столом сидів дід Петро.
– Доброго ранку, діду.
– Здрастуйте, козаче. А твій товариш ще завидна поїхав. Сказав, що через три дні повернеться. Зараз снідати будемо.
Колода сів за стіл, на якому вже стояла їжа: глечик з молоком, хліб, сало і цибуля. Їли мовчки. Після сніданку хлопець запитав старого козака:
– А хорунжий не казав, куди поїхав?
– До знахаря. Я йому розповів, як його знайти. Допомогти полковникові – справа добра, та тільки не просто це буде зробити. Не проста хвороба у нього.
– А що, діду, чи не завелася у ваших краях якась нечиста сила? – хитро примружившись, запитав Колода.
– Так, схоже, не обійшлося тут без диявольських підступів.
– А чи не знаєте Ви, чи немає у вашому селі відьми?
– Тю ти, хлопче, та хіба тобі невідомо, що всі баби відьми і є? Хоч молоду дружину полковника візьми: очі зелені, як листя на вишні навесні. Самим тільки своїм виглядом будь-якого козака до гріха довести зможе. До того ж, ще і ляшка. Звісно, відьма!
– Ну, діду, Ви скажете, – промовив Степан, а про себе подумав: «Та про неї вже таке люди говорять. Потрібно йти і простежити за нею, як Ігнат наказав».
Колода цілий день крутився біля будинку полковника. Розмовляв з козаками на подвір'ї про майбутній похід на татар. Ті, йому розповіли, що бусурмани, останнім часом, частенько нападали на півдні України на хутори, розаряючи їх і відводячи в полон багато народу. Отже ніхто з них не сумнівався, що цього літа буде похід на Крим.
Кульбас з дому не виходив, казали, що йому стало гірше, і він увесь час лежить і не піднімається. Опівдні з хати вийшла дружина полковника. Зупинилася на ганку, подивилася на козаків холодним поглядом і, запримітивши Степана, покликала його жестом. Він підійшов. Зняв шапку і, трохи поклонившись, запитав: «Що завгодно, ясновельможній панні?»
– А де хорунжий,