і не зрозуміти? Але, вочевидь, людське творіння. Просунувши руку всередину вікна, незнайомець почав відсовувати віконницю. Оскільки в гаряче літо в хатах подекуди виймали шибки з рам, відкривши віконниці, можна було легко пролізти в середину. Так і вийшло. Непрошений гість поліз у хату. В отворі вікна він зачепився шаблею, яка висіла у нього на поясі, за раму. Різкий стукіт порушив нічну тишу. Хтось в хаті крикнув:
– Хто тут, відповідай, а то з самопалу запитаю.
Не дочекавшись відповіді, пролунав вистріл, який поцілив у фігуру, що майнула у отворі вікна. Незнайомець трохи похилився назад, але не впав. Трохи постояв і рушив далі вперед. Це стріляв хорунжий Головань. Крізь сон Ігнат почув якийсь шум в кімнаті і за звичкою схопив пістоль. Після пострілу козак вихопив шаблю з піхов. Непроханий гість зробив так само. Зав'язалася відчайдушна бійка. Степан, прокинувся і теж вистрілив, але і цей постріл не заподіяв ніякої шкоди ворогові. Коли Колода, вирішивши допомогти Ігнату, спробував зайти позаду непроханого гостя і ударити його шаблею, той якось хитро і різко зробив два кроки назад і в бік, і опинився зліва від хлопця. Після цього, він так ударив козака рукояткою від шаблі в підборіддя, що той, пролетівши метрів зо два, ударився об стіну так, що навіть штукатурка обсипалася. Від такого гостинця Степан знепритомнів.
Ігнат вже зрозумів, що має справу з досвідченим і сильним бійцем, та ще який не боїться пострілів, бо вони не заподіяли йому ніякої шкоди.
Тим часом, у будинку вже прокинулися. Піднявся гомін. У кімнату увірвалися козаки. Попереду зі смолоскипом в одній руці і з пістолем в інший вбіг господар. У цей момент невідомий рушив на Ігната з шаблею, виставленою вперед для уколу. Головань зробив крок вліво, сів і рубанув по поясу супротивника з такою силою, що той, зупинившись на місці, завмер. Шабля хорунжого пройшла через все тіло ворога, розрубавши його навпіл. Всі в кімнаті завмерли від побаченого. Ноги у непроханого гостя, погойдалися і почали падати назад, а тулуб впав вперед. Кров розтікалася по підлозі чорною калюжею. Кімнату заповнила гробова тиша. Всі стояли і мовчки дивилися на розрубане тіло. Раптом руки у трупа сіпнулися, голова підвелася, і розплющилися очі, виблискуючи червоними вогниками. Люди, які були у кімнаті, шарахнули назад від знівеченого тіла. Його обличчя було страхітливого вигляду: колір шкіри зеленувато-сірий, зіниці червоні, рот вискалився в страшній усмішці, і з нього витікала кров чорного кольору. Ікла, виступаючі із-за губ, були неприродно великих розмірів. Труп, підтягаючись на руках, почав просуватися до Ігната. Головань стояв, не рухаючись, неначе ноги його прибили до підлоги. Губи у козака беззвучно ворушилися. Упир, а це без сумніву був він, все ближче і ближче наближався до Ігната. Хорунжий розумів, що треба щось робити. Але тіло його не слухалося, і він продовжував стояти на місці, як укопаний.
Дядько Матвій різко кинувся вперед до плазуючого на Голованя вурдалака, і з розмаху встромив його в ліву половину спини дерев'яного держака від смолоскипу.