там сам живе. Дружина померла, дітей немає. Він з радістю вас прийме, – сказав козак, який докладав полковникові про прибуття гінців.
– Ось спасибі, добродію, даруйте, не знаю Вашого імені.
– Я, сотник Яворний. Якщо буде потрібна допомога, то звертайтеся до мене.
Хлопці встали з-за столу і попрямували до старого Коцюби. Хатина старого козака, була невелика. Біла мазанка складалася з двох кімнат. Будинок оточувала дерев'яна огорожа. Козаки ще від хвіртки, не входячи до двору, почали звати господаря. Двері в хатині відчинилися, і на порозі з'явився невисокого зросту чоловік років сімдесяти п'яти, а може і старіше.
– А що Вам, добрі люди?
– Пустите, діду, нас до себе на постій.
– Та, Ви, напевно, січовики, посланці до полковника?
«Ну, село, – подумав Ігнат, – не встигли приїхати, вже всі про все знають».
– Так, діду, це ми.
– Заходьте, будь ласка. Ночуйте, я буду радий.
Всередині хати було чисто прибрано, але розкоші ніякої не було. Земляна підлога, вибілені стіни. Посередині стояв стіл, оточений лавками, в простінку була піч, в кутку ікона з рушником. У іншій кімнаті лежанка, покрита кожухом. На стіні висіли шабля, пістоль і рушниця.
– Може, баню затопити з дороги?
– Та ні, діду, втомилися, спати хочеться.
– Тоді лягаєте відпочивати.
Старий козак поставив свічку на стіл і пішов. Хлопці лягли прямо зверху кожуха, не роздягаючись, тільки зброю зняли. Першим заговорив Степан, ледве, стримуючи цікавість.
– Ну, що там було, про яку зброю ти мені говорив?
– Справа тут нечиста, друже, – не відповідаючи йому прямо, промовив Ігнат. – Хвороба полковника дуже дивна. Якщо він не видужає, ох і важко нам з татарами битися буде. Полк без полковника не виступить із Запорожцями. А Батько кошовий говорив, що за два тижні військо виходить на Крим. А ми вже три доби в дорозі. Пам'ятаєш, Перекопченко говорив про місцевого знахаря. Думаю, завтра треба точніше дізнатися, де його можна знайти. Я поїду до нього. Може він допоможе? А ти, Степан, з полковницької дружини очей не спускай. Прослідкуй, куди ходить і що робить. Тільки так, щоб вона цього не запримітила.
– А що з нею трапилося?
– Та не з нею, а з полковником трапилося. Думаю, що не без її участі. Все, давай спати, а то очі самі вже закриваються.
Козаки тут же миттєво і заснули. Тільки в молодості, напевно, можна отак: весь день метушитися, щось робити, переживати, турбуватися, а поклав голову на подушку, очі закрив, і ти вже спиш, неначе тебе снодійним зіллям напоїли.
Ігнат прокинувся рано. Перші півні вже проспівали, але нічна темрява тільки почала замінюватися світлом. Ще було видно зірки на небі, але блиск їх вже нагадував мерехтіння вогнів в тумані. Головань вийшов з хатини і, розпрямивши руки в сторони, потягнувся всім своїм тілом. Глибоко вдихнув повітря, відчуваючи при цьому в м'язах і суглобах, приємно ниючий біль.
Старий Коцюба вже встав і копошився у дворі по господарству.
– Діду, а можна у Вас трохи пожити? Всього