і друзі давнини,
як і жінки, що згинули, мов тіні
в химерному нічному сновидінні.
Жуан до слів чудової сильфіди
уважно прислухався й почуттів
уже в душі палкій своїй таїти,
мов та черничка, далі не умів.
Він покохав Гайде. І, дітись ніде, —
ви б закохались в неї й поготів!
Тим часом і чорнява говоруха
в Жуана закохалася по вуха.
Удосвіта (либонь, занадто рано
для пестуна подібного) щодня
приходила Гайде до Дон Жуана —
провідати в гніздечку пташеня.
Немов троянда свіжа та духмяна,
що тихий сон його обороня,
вона лише схилялася над ліжком,
чола його доторкуючись нишком.
Жуан ожив, – рожевість, наче хвиля,
обличчя залила йому до скронь.
Здоров’я – буцім сон після похмілля,
мов після бурі – тиха оболонь.
Та пристрастям сприяє і дозвілля,
мов гас, який підтримує вогонь:
Церера111 й Бахус учать так – і мало
без них би нас Венера турбувала!
Коли нам серце сповнює Венера
(любов без серця не така смачна),
підносить миску локшини Церера,
а Бахус підливає нам вина.
Та кращає й від устриць атмосфера,
і від яєць не гіршає вона,
і тільки Бог про те напевне знає —
Нептун чи Пан усім тим пригощає.
Прокинувшись, Жуан завжди знаходив
сніданок, котрий радував без меж,
а також очі – лагідні на подив,
що хвилювали й радували теж,
ще й покоївку, котру супроводив
очима не байдужими… Але ж
спочатку він купався, після чого
йшов до Гайде та снідання смачного.
Була Гайде і юна, і цнотлива,
і сором не гнітив її ніяк,
коли в затоці радісно й щасливо
купався Богом посланий юнак.
Він був, як образ втіленого дива,
неначе щастя здійсненого знак,
з якого їм радіти треба спільно,
бо щастя – це надбання обопільне.
Яку давали радість їй велику
ті зустрічі отут, біля води,
і доторки без остраху та ліку,
такі приємні й лагідні завжди!
Це, може, й надто – бути з ним довіку…
Та розлучитись… О, не доведи!
Він був її здобутком і коханням,
одним до скону – першим і останнім.
Відвідини кінчалися щасливо,
бо батько серед клопотів і справ,
хоч і завжди уважливий на диво,
відсутності дочки не помічав.
І ось він вивів човен свій квапливо,
помітивши купецький пароплав,
і в море вийшов, вкритий темнотою, —
не Іо113 красти, з іншою метою.
Гайде і змалку матері не мала,
і виросла без неї з пелюшок.
Тож мить тепер і виявилась вдала,
щоб не