через веселощі. Я ж бо очікував уже на щось страшне, а тут…
– А це – не страшне?
– Не аж таке, аби робити із цього трагедію, – посерйознішав Яків. – І крім того, не таке, щоб ображати хлопця.
Ольга Харитонівна присоромлено замовкла, а Яків звернувся до пригніченого хлопця.
– Миколашко, як звати твою наречену?
– Кет… – почав хлопець, але відразу ж виправився, – тобто Катруся.
– Дуже гарне ім’я, – підбадьорив його Яків.
– Справді? – прояснів на виду Миколашка. – Ви й справді так гадаєте?
– Присягаюсь. І впевнений, що вона – хороша людина. Але маю до тебе одне вельми важливе запитання. Ти знаєш, чим вона заробляє на життя?
Миколашка насупився та ніяково опустив очі. Проте відразу потому скинув на Якова погляд, у якому світилися рішучі вогники, ніколи до цього не бачені.
– Так, Якове Соломоновичу, – тихо пробубонів він зі сльозами в голосі, а тоді, спідлоба зиркнувши на сестру, тобто звертаючись і до неї, підтвердив, – знаю. Але вона обіцяла мені облишити!
– Справді? – Яків був як ніколи серйозним.
– Так! – гаряче видихнув Миколашка. – Катруся сказала, що тільки-но ми все вирішимо, вона покине й ми поберемося.
– Миколашко, – Яків не квапився, – я тобі вірю. Навіть більше, хоч особисто й не знайомий із твоєю обраницею, я певен, що і їй можна вірити. А тому за кілька днів, коли у мене видасться вільна година, чекаю на тебе з Катрусею в гості: познайомимося, поспілкуємося, й тоді я, переконаний, зможу з легкою душею дати вам обом своє благословення!
– Але ж пане Ровнєр! – обурено підскочила медсестра, переходячи на офіціоз.
– Ольго Харитонівно, – Яків спробував угамувати роздратовану жінку. – Що ми зараз маємо? Двох нещасних молодих людей: самотнього Миколашку, який сохне за коханою, та Катрусю, котра змушена заробляти на прожиття у сумнівний спосіб. Але зрештою можемо мати двох щасливих молодят!
Сестра пожувала губами, смакуючи щойно почуте, а тоді вираз її обличчя пом’якшився.
– Може, й ваша правда, Яшо.
– Ось на цьому й порішимо, – Яків рішуче ляснув у долоні. – А зараз – до роботи! Миколашко, не зволікай і біжи до поліції, а ви, Ольго Харитонівно, все ж заваріть мені кави.
4
Яків зробив останній ковток, відставив чашку на підвіконня (на столі й досі панував паперовий хаос) і на хвильку відволікся від сортування, перекладання, перечитування та переписування.
Старий Штофф насправді не довго думав, кого залишити замість себе та рекомендувати для співпраці із поліційним відділком, бо з перших днів роботи в лікарні новоспечений хірург Ровнєр виявив себе як чудовий фахівець і відповідальний співробітник. Яків пригадав той непростий день чотири роки тому, коли він уперше з’явився в кабінеті головлікаря та поклав на його стіл свої документи. Не встиг Старий ознайомитися з першим аркушем, як убігла чергова сестра з повідомленням, що привезли «важкого» – п’яного мов чіп молодого ротмістра, який до всіх своїх негараздів зі здоров’ям