що для мене звернутися до пана Мерлінського… Краще до скаженої собаки полізти.
Архип страшенно боявся свого начальника – поліцмейстера Олександра Мерлінського – і всіляко уникав найменших із ним контактів. Іноді Якову здавалося, що якби Большаков помирав і єдиною надією на порятунок був пан поліцмейстер, Архип сконав, але по допомогу до нього не звернувся. І зараз, судячи з того, як гарячково блищали приятелеві очі, він планував загребти жар чужими руками.
Яків простягнув порожню склянку до Большакова, і той наповнив її, нервово цокаючи шийкою пляшки об скло.
– Я надумав це, коли в черговий раз посварився з Оксаною. Річ ось у чім: може, ти б закинув перед паном поліцмейстером словечко, аби мене, окрім писаря… – Архип на мить замовк, аби промочити пересохле від хвилювання горло, і Яків закінчив замість нього:
– Фотографом?
– Вважаєш, я дурний і задумка нічого не варта?
– Навпаки! Цілком розумна пропозиція. Адже що краще збереже для поліції, наприклад, вигляд місця злочину, як не фотографія?
– У точку! – підхопився Архип. – А там, якщо все вдасться, може, й Оксана нарешті зрозуміє, що то не просто «тринькання грошей».
– Якщо твоє щастя залежить від того, щоб я поговорив із паном поліцмейстером, то я не маю права відмовитися.
Друзі розсміялися й, відсалютувавши один одному склянками, заходилися розвивати тему поліції, фотографії у поліційній справі, нової посади Якова та його майбутніх перспектив як поліційного експерта з медичних питань. Довго ще лунали приглушені голоси в кімнатці затихлого будинку, довго світився вогник прикрученої лампи у віконці на другому поверсі, за яким продовжував шурхотіти дощ. Весна вступала до Проскурова.
6
Яків прямував на службу, насолоджуючись подувами вітру й особливим запахом свіжості, рожевих пуп’янків на абрикосах і першої травиці. Та ніби тільки й чекала на дещицю сонячної ласки, аби потягтися смарагдовими списами до неба, стверджуючи перемогу життя над смертю.
Усезнаючі «баби», котрі пророкували ранню весну, певно, й самі не відали, якою ранньою вона виявиться. Хазяйновиті граки, які ще тиждень тому галасували під затяжним дощем, зараз облаштовували нові гнізда, готуючись до появи потомства. Дивлячись на вкриті смарагдовим туманом дерева, важко було повірити, що від білого покривала, з якого дітвора ще зовсім нещодавно ліпила сніговиків, сьогодні лишилася сама згадка.
Найстаріші мешканці Проскурова, вигріваючи древні кістки на ранньому сонечку, не раділи, а натомість бідкалися:
– То не до добра така весна… Недобре, коли за неповний тиждень із зими в літо… Давно такого не було, а коли було, то на поганий рік…
До цих балачок не надто дослухалися, радіючи сонцю й теплу. Не минулося, щоправда, без неприємностей, адже через різке потепління Буг і Плоска розлилися так, що підтопили в старому місті кілька будинків. А тоді ще й багатостраждальна гребля не витримала титанічного тиску криги, й біда спіткала вже мешканців убогих єврейських кварталів. Бурхливий