твої дні на землі, сей Джефордс.
– Тіан. Будь ласка. Тобі й твоїм друзям того самого, тільки вдвічі…
– Я Оверголсер, – грубо перебив чолов’яга в білому «стетсоні». – Ми прийшли познайомитися з вами, бо Каллаген і молодий Джефордс про це просили. Я волію оминути формальності та якнайшвидше взятися до справи. Тільки не ображайтеся, прошу.
– Даруйте, але все не зовсім так, – заперечив Джефордс. – На зборах чоловіки Кальї проголосували за…
І знову Оверголсер перебив. Як зрозуміла Сюзанна, він чинив так завжди, просто мав до цього схильність. І навряд чи усвідомлював це.
– Так, громада. Люди нашої Кальї. Я прийшов, бажаючи прислужитися своєму рідному селу і своїм сусідам, але в мене зараз як ніколи гаряча пора…
– Чар’ю трі, – спокійно сказав Роланд. І попри інше, приховане значення цього виразу, значення, від якого Сюзанну досі продирав поза шкірою мороз, очі Оверголсера загорілися. Тієї ж миті в неї виникла перша підозра щодо того, як розвиватимуться події того дня.
– Слава жнивам, так, сер, кажу спасибі. – Стоячи збоку, Каллаген з підкреслено-терплячим виразом вдивлявся кудись у гущавину лісу. Тіан Джефордс і його дружина обмінялися за спиною в Оверголсера збентеженими поглядами. Слайтмени тільки мовчки чекали й спостерігали. – Бачу, в цьому ви тямите.
– Місто Ґілеад оточували ферми й фрігольди, – пояснив Роланд. – Свого часу я пововтузився з сіном і кукурудзою в коморі. А, ще й з гострокоренями.
Посмішка Оверголсера, яка призначалася стрільцеві, здалася Сюзанні доволі зневажливою. «Не мели дурниць, сей. Ми ж з тобою світські люди, знаємо, що до чого», – неначе промовляла вона.
– То звідки ви, сей Роланд?
– Е, друже, та тобі до лікаря треба, слух перевірити, – сказав Едді.
Оверголсер збентежено глянув на нього.
– Даруй, що ти сказав?
Едді розвів руками, мовляв, от бачите, це й треба було довести.
– Саме це я й мав на увазі.
– Едді, спокійно, – сказав Роланд. Досі ніжний і трепетний, мов весняний легіт. – Сей Оверголсер, як ввічливі, цивілізовані люди, ми маємо познайомитися і перекинутися кількома слівцями. Чи ж не так поводяться люди цивілізовані? – Роланд зробив коротку значущу паузу, а потім завершив думку: – У розбійників усе інакше, але ж серед нас нема розбійників.
Оверголсерові губи міцно стислися, і він рішуче зиркнув на Роланда, готовий дати відсіч. Але на стрільцевому обличчі не було ні сліду виклику, тож фермер трохи заспокоївся.
– Добре, – сказав він. – Отож як було сказано, Тіан і Залія Джефордси…
Залія присіла в реверансі, притискаючи незримі спідниці до зношених вельветових штанів.
– …а це Бен Слайтмен-старший і Бенні-молодший.
Батько підніс кулака до лоба й кивнув. Син з благоговійним виразом обличчя (цей трепет викликали револьвери, здогадалася Сюзанна) вклонився, виставивши вперед праву ногу п’ятою в землю.
– Старого ви вже знаєте,