Андре, а він, Еміль, сховав гроші. Отож, вийшовши з в’язниці, він нічого йому не дасть. Хтось із в’язнів поквапився доповісти про почуте директорові в’язниці. Реакція не забарилась. Андре заарештували, і обох братів засудили до смертної кари. У блоці для смертників у Санте їхні камери були поруч. Кожен попросив про помилування. Еміль здобув його на сорок третій день, Андре відмовили. Однак з гуманних міркувань щодо Андре Еміля далі тримають у блоці для смертників, тож обидва брати один за одним ходять щодня на прогулянку, постукуючи ланцюгами на ногах.
На сорок шостий день двері камери Андре розчиняються о пів на п’яту. Ось усі вони тут: директор, секретар суду й прокурор, що вимагав його голову. Настає час страти. Але якраз у мить, коли директор ступає наперед, збираючись заговорити, у камеру влітає адвокат Андре, за ним – чоловік, який вручає прокуророві папір. Усі виходять у коридор. Горло Андре охоплює такий спазм, що він не може ковтнути слини. Щось неймовірне, адже страту, що почалася, ніколи не відміняють. Однак це так. Лише наступного дня після тривожних запитань і роздумів він дізнається від адвоката, що напередодні його страти Ґорґулов убив президента Думера. Але Думер помер не одразу. Адвокат усю ніч вистояв на чатах перед лікарнею, попередивши міністра юстиції, що, якщо президент помре раніше від визначеного терміну страти (від четвертої тридцять до п’ятої), він вимагатиме її відміни через відсутність голови уряду. Думер помер о четвертій годині дві хвилини. Часу вистачило на те, щоб попередити канцелярію міністерства й разом з чиновником, що мав при собі наказ про відтермінування, впіймати таксі; йому не вистачило три хвилини, щоб не дати відчинити двері камери Андре. Покарання обох братів було пом’якшено й змінено на довічну каторгу. І справді, у день виборів нового президента адвокат прибув у Версаль й одразу після обрання Альбера Лебрена подав йому прохання про помилування. Жоден президент не відмовлявся підписати перше прохання про помилування.
– Лебрен підписав, – завершив Андре, – і ось, хлопче, я тут, живий і здоровий, збираюся їхати у Ґвіану.
Я дивлюся на цього врятованого від гільйотини чоловіка й думаю, що, попри все, що мені довелося витримати, це не можна порівняти з муками, яких довелося зазнати йому.
Проте я ніколи до нього не підходив. Мене нудило від однієї тільки думки, що він убив бідолашну стареньку, щоб її обікрасти. Він, між іншим, вродився щасливчиком. Пізніше на острові Святого Жозефа він уб’є свого брата. Чимало в’язнів бачитимуть це на власні очі. Стоячи на скелі, Еміль ловив вудкою рибу й ні про що інше не думав. Гуркіт дуже високих хвиль заглушував будь-який інший шум. Андре підкрався до брата ззаду з триметровою бамбуковою палицею в руках і штовхнув його в спину, через що той втратив рівновагу. Те місце кишіло акулами. Еміль швидко став для них черговою поживою. Коли на вечірній перевірці виявили, що він відсутній, його внесли в списки зниклих під час спроби втечі. І більше про це не говорили. Очевидцями цієї сцени стали чотири чи п’ять каторжників,