бути, піклуватись, любити мене. А Кетрін була незадоволена, по перше за Клару, каже що я мала викликати поліцію і щоб її забрали, ну і звісно не задоволена за Алекса, тому що ми його не знаєм і його слова можуть бути пустими. Не дивлячись на різну реакцію я дякую їм за щирість.
За 20 хвилин відсутності, повернувся мій хлопець. Дуже швидко на мій подив! Але це був Алекс якого я ще не бачила. Злий. Змінились не лише його риси та настрій, він весь став інший. Колір очей сірий, весь зжатий, здавалось що тисячі голок пронизають його тіло. Я не задумуючись встаю і іду йому на зустріч не відриваючи від нього погляд.
– Поцілуй мене! – шепоче він – Цілуй! – і я роблю те що він наказує. Мов зачарована. Я хочу бути йому потрібною, я це відчуваю, він потребує мого тепла так же як і я його. Поцілунок такий сильний і в той же час ніжний, страсний та спокійний. Тепло його тіла окутує мене мов ковдра в холодні зимні дні. Тепло, що дає відчуття безпеки та покою. Розриваючи цілунок ми схиляємо голови та торкаємось одне одного лобами.
– Дякую! – мовить він. Відчувається розслабленість в його сильному тілі.
– Все добре? – я витяглась на носочки, адже він нереально високий порівняно зі мною. До того ж я без підборів.
– Тепер так! – я повертаюсь від нього, назад до подруг і розумію, що ми не самі, ну по перше ми в шкільній столові і тут майже вся школа. Тиша, сотні очей спрямовані на нас. За мить по залу знову з’явився рух. Але мені все одно! Чому я повинна хвилюватись за роздуми чи плітки інших? То є не в моєму стилі!
– Це було круто! – з захватом повідомляє, мов новини з телебачення нам Лілі.– Справді, блін, куто!
Останні декілька тижнів ми були у центрі уваги. Сама красива пара школи. Але якщо чесно, знаю, що були і ті кого такий розклад не влаштовував. Знову ж таки, нас це мало цікавило і ми весь вільний час проводили разом, до школи, під час школи та після. Не змінилось лише одне: мій тато. Він став пити ще частіше та більше, ще гірше зриватись на мені. Моєю втіхою був Алекс. Його кохання до мене, його відношення, його турбота. Поруч з ним я відчувала себе потрібною. Мене мов магнітом тягло до нього.
Прийшовши сьогодні зі школи я знайшла тата п’яного. Двері у дім відкриті були навстіж, тато пластом лежав на землі в холі. Дивлячись на нього хочеться плакати та кричати від безвиході. Я затягла його до кімнати, поклала подушку під голову та вкрила ковдрою. Що ще я можу для нього зробити? На мить я сіла поруч з ним та зависла в роздумах. Ця картина: пяний тато на брудній підлозі, цей страшний запах перегару, залишиться зі мною до кінця моїх днів.
Боже, я така зла. Як все це мене задовбало. По іншому не висловишся. В грудях знову болить, душить, важко дихати. Очі повні сліз. У мене реально депресія. Хоча я нікому нічого не кажу, навіть Алексу, я різала собі руки, але не так щоб померти, а щоб заспокоїти нерви. Я читала в Інтернеті що така поведінка називається,,аутоагресія,,. Блін і це є ненормально, але нічого з собою зробити не можу, по іншому я не можу заспокоїтись. Посидівши