тебе залишив, коли твоя матуся тебе покинула, а потім вигнала, як непотріб. Пам’ятаєш?
– Не хвилюйся ти не даєш мені змоги забути про це. Відвали від мене.– кричу я у відповідь. Вириваю руку та швидко йду до дверей. Відчиняю а тут Алекс. Стоїть мов стовп. Тато рушив бігти за мною, але коли побачив незнайомця, що був на рівні з одвірками, одразу притих. Мої щоки налились рум’янцем, мені було соромно, а очі набігли сльозами, від болю в грудях.
– Все добре? – тихо запитує він.
– Я ж сказала чекати в машині!
– Вибач я почув крик ….я хвилювався!
– Ходімо! – оглядаючись назад у дім який став мені ненависним, я бачу людину що стає мені чужою. З грохотом закриваю двері.
…
– Куди ми їдемо? – запитую я. Вулкан зла так і бурлить в мені.-Везеш мене в кав’ярню чи ресторан де засідають такі ж як ти, багатенькі дурні? – з моїх уст зривається стільки жовчі, що аж самій тошно.
– Не потрібно так зі мною, я хочу лише допомогти. Куди ти хочеш? Скажи і поїдемо туди.– його спокій такий дивний, тому мені стає соромно.
– Мммммм, вибач! Я не хотіла…! Я не мала на увазі те, що ляпнула! – сльози знову підходять. Мія тримай себе в руках. Йому все одно на твої проблеми. – Поїхали до піцерії. Я дуже голодна.
– Доречі, ти дуже красива! – він перевів тему.
– Дякую! – тихо шепчу я. Всю дорогу ми мовчали, але я тонула в думках, в страху, що я можу колись стати як тато, що мої діти будуть такі ж нещасні.
…
З виду піцерія простора, з темного дерева та темно червоних терас. При вході стоять ринки в яких посаджені дерева. Вікна та двері теж темно червоного кольору. Дуже ефектно. В приміщені теж схожий інтер’єр. Стільці, столи з темного дерева. На стінах картини різних піцерій, поварів та фото гостей у процесі поїдання піц. В приміщені не так багато людей, в основному молодь. Коли ми зайшли, більшість оглянулись. Не знаю чи то через мене чи через Алекса. Але мені все одно, навіть якщо на нього, ми з ним не пара. Ми просто знайомі.
Зайнявши вільний столик я приступила до замовлення їжі: я замовила молочний коктейль, Алекс чай, також одну на двох велику піцу. В животі так гурчало, що я і сама все б подужала. Тиша знову затяглась, ну то добре, почну перша.
– Розкажи мені про себе! Про моє нещасне життя ти все знаєш… чекаю твою цікаву історію.
– З чого ж почати, ну, про те що моя родина заможна ти знаєш.– де що з сарказмом мовить він.– Але не все так красиво як ти уявляєш чи думаєш. Ми переїхали сюди, щоб дати шанс моїм батькам врятувати їх шлюб. Мати високо ставить нашу сім’ю. Як то кажуть, ми блакитної крові. Тато завів коханку – секретаршу. Тому ми тут. А моя думка мало кого цікавить. Для мене вибрали коледж, майбутню роботу, все. Чим займатись, з ким спілкуватись. Тому переїхавши в це місто я теж отримав шанс – робити що хочеться мені. Звісно моя мама впирається цьому як може але виходить у неї не дуже добре.
– Дівчину та дружину тобі теж мати