що не можна було вже визначити, що є праве, а що − ліве. Напевно, він просто втомився нести це в собі.
Він намагався втекти.
Взяв відпустку і поїхав у глушину. Чому саме сюди? Він не знав, де зупиниться. Так вийшло.
Він проводив часу праці і відпочинку. Багато думав, гуляв і навіть встиг закохатися.
Але спокою не було. І, насамперед, від самого себе.
Він не розумів, чого хоче. Але все одно хотів цього.
Через три місяці він повернувся додому, щоб опуститися на саме дно. Бо вирішив, що тільки страждання тіла можуть вилікувати його душу.
Тому став бомжем.
Так, він підготувався до цього ґрунтовно. Вибрав місце, де чистіше, взяв із собою грошей, тепло одягнувся.
Його помилка була в тому, що він призначив собі тільки роль, замість того, щоб вибрати спосіб життя. Мав, що втрачати. А тут це було неприпустимо.
Його побили. Того ж дня. Роздягли, забрали гроші і залишили лежати у власних випорожненнях на кахельній підлозі громадського туалету.
Він домігся свого − істина швидко з'явилася через біль у зраненому тілі і власному мерзенному запаху.
Йому було куди йти після лікарні − залишалася квартира. Повернувшись додому, він уже знав, що знайшов відповідь.
Ще під час свого єднання з природою у глухому селі, у лісочку поблизу знайшов невелику, схожу на казкову, хатинку.
У лікарні, в маренні, він побачив себе там.
І він усміхався…
3
Час Ліліт
…І був шостий день.
І сказав Бог: сотворяю тебе за образом і подобою своєю.
ו.І взяв він вогонь палаючий, і вийшла з нього Ліліт. І вдихнув Бог у неї душу свою.
Прокинулась перша жінка Раю од вічного сну і окинула поглядом навколо. І побачила вона Тінь, що нависла над землею. Голос почула: сотворяю тебе за образом і подобою своєю.
א.І взяла Тінь прах земний і сотворила з нього людину. І поставила Тінь двох Стражів людині сотвореній, /пронісся над землею подих мелодії, що і була самою Тінню. І побачила Ліліт душу, що увійшла в людину, і зрозуміла, що Тінь і є Бог.
І скрізь, куди не простягався погляд Ліліт, усе було залито яскравим сонячним світлом. І крони дерев небачених м'яко схилилися над головою жінки. І сяяло небо прозорою блакиттю.
ת.Спіткало жінку здивування, коли подивилася вона на себе і рукою себе торкнулася. І пестила вона нове тіло своє, і тремтіла вогненна Діва від власних дотиків.
Але упав погляд Ліліт на людину, яку сотворив Бог. І були очі його закриті, а тіло нагим. Спав він.
ג.І була стать його відмінна від Ліліт, і не змогла втриматися вогненна Ліліт, щоб не торкнутися його.
ג.І відкрив чоловік очі. І не красоти Раю постали його очам, а досконалість Ліліт. Простяг руку він свою до Ліліт і промовив м'яко: дружино моя, не бійся, це я, Адам, чоловік твій.
Але не поспішала Ліліт.
І говорив Адам: скажи мені ім'я своє, дружино моя.
І відповідала вона: Ліліт.
ט.І