відзначив собі поглядом столик біля вікна і підійшов до стійки.
− Каву, будь ласка, − звернувся він до хлопця.
− Як завжди?
Єгор кивнув.
− І… один круасан. Ні, два.
Бармен ковзнув по ньому поглядом, мовчки кивнув.
Єгор розвернувся і попрямував до столика біля вікна.
Кілька секунд тому порожній, він тепер виявився зайнятий, хоча, Єгор був впевнений, до кафе ніхто більше не заходив. Він хотів було вже обрати інший, але, придивившись до силуету біля вікна, нерішуче зупинився посеред зали.
На нього з усмішкою дивилася вчорашня незнайомка. Вона підняла руку і привітно помахала йому. Єгор попрямував до неї.
− Привіт, − першою привіталася вона, коли він обережно сів навпроти.
− Привіт, − відповів Єгор, відчуваючи себе не у своїй тарілці.
Запала пауза. Він не знав, що їй сказати і взагалі не був зараз налаштований на розмови. Кілька хвилин сиділи мовчки. Єгор, почуваючи як зростає напруга, подивився на неї.
− Де ви вчора пропали? − запитав, аби не мовчати.
Жінка дивилася на нього.
Колір очей незнайомки Єгор розрізнити не міг − для цього в залі було занадто темно. Волосся кольору міді спадало локонами їй на плечі.
− Я завжди приходжу і йду, коли побажаю.
Єгор посміхнувся краєчком губ і відвів погляд.
− Вам не подобаються незалежні жінки? − запитала незнайомка і посміхнулася.
На щоках у неї з'явилися ямочки.
− Які шовіністично налаштовані чоловіки, − у тон їй відповів він. − Так вийшло, що і ті, й інші не можуть одне без одного.
− Світ із самого початку гнобив жінок, − без посмішки сказала незнайомка. − Що ж нам лишається?
Єгор знизав плечима − її слова звучали як виправдання.
Принесли каву. Офіціантка поставила таріль з круасанами на стіл. Єгор узяв гарячу чашку обома долонями і поглянув на жінку.
Але вона дивилась не на нього. Єгор простежив за її поглядом.
− Святим отцям не чуже ніщо мирське, − кивнула вона в бік батюшки, що із замисленим виглядом смакував свій напій.
− Чому б і ні, − посміхнувся Єгор і теж спробував каву.
− З часів сотворіння світу так нічого й не змінилося. Люди, як і раніше, діляться на солдатів, священиків і правителів. Решта залишаються просто сірою масою.
Кава обпекла, Єгор поставив чашку.
− Ви читали Джека Лондона? − Єгор з цікавістю подивився на жінку. − І до кого ж ви зараховуєте мене?
− Ви священик, − впевнено промовила жінка. − Той, до кого йдуть за порадою. Пастир, свого роду.
Єгор засміявся. Незважаючи на неприємності на роботі, загрозу проекту, безвихідь, у якій він перебував зараз, це його несподівано розвеселило.
Він − пастир?
− Ви мені лестите, − Єгор з цікавістю подивився на незнайомку.
− Зовсім ні. Я не порівнюю вас із ним, − вона кивнула на батюшку. − Цей несправжній. Рече, не відаючи сам, що.
− Чому ж, − заперечив Єгор і ще раз подивився на чоловіка в сутані. − Напевно, він вірить у те, що