щоці крихітна родимка. На тілі та голові дівчинки акуратні шви.
Звичним рухом Михайло перевернув тільце на живіт і взяв до рук шприц.
− Що показав розтин?
Мишко, не дочекавшись відповіді, запитально подивився на хлопця.
Той знизав плечима.
− Асфіксія.
Голка м'яко увійшла трохи вище потилиці. − Ну і…
− Незрозуміло. Зовнішніх ознак немає, але…
Коли Михайло вийшов з моргу, Ганни не було. Примружившись від сонця, він покрутив головою.
Вона визирнула з-за рогу будинку і підійшла до нього.
− Мені потрібен холодильник, − сказав він.
− Холодильник? − розгубилася дівчина.
− Для аналізів, − пояснив і поплескав по сумці.
Дівчина задумалася.
− Лабораторія у вас є? − підказав Михайло.
− Є, − розгублено промовила і посміхнулася. − Ох, вибачте, щось я…
Залишивши три контейнери в холодильнику лабораторії, Михайло знову подивився на Аню.
− Ходімо, руки помиємо, − посміхнувся їй.
Вони знову увійшли до відділення, дівчина провела його по коридору.
− Знаєте, коли я ще вчився, був випадок в одному з пологових будинків, − тихо сказав Михайло, намилюючи руки. − Ні з того ні з сього почали вмирати породіллі та їх немовлята. Напевно, тому я і вибрав собі таку спеціалізацію.
Вода стікала пінними плямами. Ретельно втираючи вже доведеним до автоматизму рухом антисептик, Михайло намилив долоні ще раз.
− Чому?
Він не озирнувся. Не запитав, що саме чому.
− Як пізніше з'ясувалося, винні в цьому були самі студенти. Третій курс, морги, розтини. А потім вони ж… − він затнувся, − ми ж, асистували при пологах. Трупна отрута.
Михайло озирнувся. Дівчина стояла, широко розплющивши очі. Несподівано вона зробила крок до нього і підставила обидві долоні під воду.
− Що будемо робити? − запитав Михайло дівчину, коли завдання було виконано − у його сумці лежали ксерокопії історії хвороби і результати розтину.
− Я при вас, − посміхнулася дівчина.
− Чудово, − засміявся Михайло. − Тоді, може, в кав'ярню?
Аня схилила голову набік, із цікавістю дивлячись на нього.
− Може…
Кава була несмачна. Михайло відставив філіжанку і поглянув на дівчину. Йому потрібно було затриматися в цьому місті. Хоча б через те, щоб не їхати завтра до тестя. Та й узагалі побути на самоті. Одному… Та ні, самотність уже не так приваблювала. Йому, безумовно, подобалася ця дівчинка. Згадав про те, навіщо він тут, але відразу ж заспокоївся − Єгор нікуди не дінеться: Рита померла, в них поки що є час. Ганна пила каву маленькими ковтками. Іноді вона поглядала на Мишка і щоразу, зустрівшись з ним поглядом, відводила очі.
− Чому ви обрали професію лікаря? − запитав Михайло, коли вона знову скосила на нього очі.
Аня поставила чашку і посміхнулася.
− Думаю, вибір було зроблено за мене.
− Ви цього не хотіли? − здивувався чоловік.
− Та ні, хотіла, звичайно. Але