Подейкували, на своїй подрузі дитинства. Було прикро. До сліз прикро, але це не вплинуло на її почуття.
Він перестав затримуватися, поспішав до своєї Рити. А Ольга…
Вона Єгора навіть не ревнувала. Так, Риту Ольга не любила. І не тому, що він віддав перевагу їй, а не Ользі. Була в цій жінці якась нарочитість, здавалося, вона лише прикидається закоханою дружиною, а насправді… Але, можливо, це тільки здавалося.
Залишалося тільки одне − бачити його і просто радіти. Хоч це й погано виходило.
Коли померла Рита, Ольга мала надію, що тепер і їй пощастить. Вона розуміла, що підло будувати відносини на смерті, та й узагалі навіть так думати, але таємне бажання бути з ним зневажало мораль.
Тільки все було марно.
Навпаки, Єгор, який і раніше не був занадто відкритим, замкнувся в собі ще більше. Зовні все виглядало як завжди − на жарти він посміхався, від прикрощів засмучувався, але все це робив упівсили, ніби нещиро. У ньому, здавалося, згасло щось, випарувалася воля до життя.
Ольга надкусила бутерброд.
Але все одно вони зблизилися після цього. Вона не будувала райдужних перспектив, прекрасно все розуміючи. Його біль став і її болем. Це не було облудою або стратегією. Господи, невже вона виправдовується сама перед собою?
Ольга кинула погляд на телефон. Зателефонувати йому? В інституті він сьогодні більше не з'являвся. Як він там?
Здоровий глузд узяв гору. Що вона йому скаже? Чим заспокоїть? А так хочеться почути його голос…
Жінка зітхнула. Не варто було так накручувати себе. Все буде так, як і повинно бути.
Раптом вона похолола. По спині пройшов мороз від однієї думки.
Старий йому не пробачить цього. У тім, що Єгор відмовиться робити доповідь на цій чортовій конференції, Ольга не сумнівалася. Він завжди був безкомпромісний у таких речах. Залеський його звільнить. Звільнить? А як же вона? Як вона без Єгора? Сама в усьому винна. Якби не витягла на світ цей камінь, який зняла з себе і тепер переклала на Єгора… Але по-іншому вона теж не могла. Не могла його обманювати ні в чому.
То що ж робити? Може, поговорити зі Старим? Тільки щоб не підставити самого Єгора.
Так нічого і не придумавши, Ольга зітхнула і підвелася.
Самотність убивала. Ні до кого звернутися, ні з ким перемовитися словом. Може, їй кота завести? Чи собаку? Бодай якась жива душа…
Постіль здавалася холодною. Ольга уткнулась у подушку і тихо заплакала.
9
Михайло потягнувся, не розплющуючи очей. Розліпив повіки і відразу ж згадав вчорашній день.
І ніч.
За зачиненими дверима чувся рівномірний шум води.
Він подивився на своє ліжко. Поряд на подушці виднілася руда волосинка.
«Дивно, − подумав відсторонено Михайло, − Аня ж брюнетка».
Усе якось вийшло в них вчора само собою. Після кав'ярні вони гуляли, збиралися кудись ще. Куди? Уже не важливо. Михайло зайшов у номер переодягнутися. І так вони з нього й не вийшли.
Шум води затих. Михайло прикрився простирадлом і в очікуванні