але, як здалося Єгору, недостатньо щиро. − То й що?
− Як що? Я все життя думав, що він тоді помер.
Мишко, не кліпаючи, дивився на Єгора.
− Так ти кажеш, бачив його? І що він?
Єгор знизав плечима.
− Дивний якийсь. Не знаю. Таке враження, що він дуже хотів, щоб я про нього згадав.
Михайло посміхнувся.
− Єгоре, ти параноїк. Де ж ти його зустрів?
− Напевно, напевно параноїк, − знехотя посміхнувся і Єгор. − Він у порожню квартиру в'їхав, та, що поруч зі мною. Тільки…
− Що?
− Він зовсім не схожий на того Юрка, що я знав.
− Ну ти даєш, − Мишко підвівся. − Скільки років минуло. Я б теж його не впізнав.
− Так, так, можливо, ти маєш рацію, − розгублено мовив Єгор і глянув на Михайла. − Ти поки що не кажи нічого про ці випадки.
− Нормально ти про мене думаєш, − нахмурився той. − Я все розумію.
− Ну то й добре.
− Успіхів, − пробурмотів Мишко і повернувся, щоб піти.
Єгор подивився йому в спину і застиг. На потилиці Михайла, з лівого боку, чітко була видна знайома спіраль з ледь помітних волосків. Єгор, не відриваючись, дивився на Мишка, поки той не підійшов до дверей, озирнувся, кивнув Єгору і мовчки вийшов.
Він ніколи не бачив подібного ні в кого… Ні в кого, окрім Рити. У його померлої дружини була саме така мітка. Він навіть говорив їй про це і любив цілувати Риту в цю милу спіральку. Дивно, чому він про це думає? Ну і що? Мало в кого є подібні мітки…
Єгор знову відкрив течку.
Чому з ним усе це трапляється? Смерть. Навколо нього завжди була смерть. Може, тому і професію він собі вибрав, пов'язану зі смертю? Але лікар повинен рятувати від смерті, давати життя, а з ним відбувалося протилежне.
Йому щастило.
Сама по собі ця властивість вважалася б везінням, якби навколо нього не вмирали люди. Іноді йому спадало на думку вчинити самогубство, але Єгор з гіркою усмішкою усвідомлював, що з цього нічого не вийде.
Так, йому щастило…
У житті…
Саме в житті, а не по житті. Здавалося, смерть, що полювала за ним, забирала замість нього когось іншого. Вже давно Єгор помітив закономірність, зв'язок у неприємностях, що з ним траплялися і які для самого Єгора повинні були закінчитися смертю, якби не його везіння.
Так було з тим проклятим відрядженням, коли тільки збіг обставин дозволив уникнути смерті. Так було з Ритою. Так було з Юрою. Якби не Юрко, під колесами легковика опинився б він, Єгор.
5
Неприємності почалися ще підчас вагітності його біологічної матері.
Вона постійно курила. Будь Сансанві[1] як і раніше безтілесним, це б його мало хвилювало, але тепер він був у в'язниці свого тіла, що тільки зароджувалося, та ще і в матці матері. Подвійний мішок, з якого можна було вибратися тільки одним шляхом.
Це дійсно була в'язниця.
Те, що їй було приємно, йому приносило нестерпний біль. Навіть коли вона ще тільки хотіла закурити, він уже починав задихатися.
А ці її контрастні душі. Кожного разу він стискався весь і в без того тісному мішку, щоб захиститися від холоду й спеки, і бився ще не сформованими ніжками зсередини.
Болісно