− повільно вимовив Єгор, звертаючись швидше до цих волосків, ніж до жінки, що сиділа за столом.
− Правда? − підняла голову Ольга. − Що ти збираєшся робити? Подаси доповідь?
Єгор відвернувся, повільно обійшов стіл, опустився у своє крісло.
− Ніякої доповіді не буде.
− Але Старий…
− Я поговорю з ним, − Єгор стомлено підпер голову рукою. Прикрив очі. − Олю, зроби мені роздруківку всіх аналізів на ці вісім випадків. Справжніх аналізів.
− Так, звичайно, − підхопилася зі стільця жінка, метушливо жмакаючи в руці куточок халата. − Я зараз принесу. У мене вже все готово. І…
− Добре.
Він не підняв голову. Не розкрив очей. У тілі і свідомості залишалася пустка.
Тридцять чотири місяці вилетіли в трубу.
Єгор очолив відділ незадовго до загибелі Рити. Це був як певний відлік. Гроші, час, зусилля, надії. Все пішло догори дриґом.
Єгор завжди приміряв ситуацію на себе. І хоч вони з Ритою і не мали дітей, йому було добре знайоме це відчуття гіркоти втрати. Сотні матерів, сотні смертей за цей час… і тепер ніякої надії. Все доведеться починати наново.
Відчинилися двері. Єгор підняв голову.
До кабінету увійшла Ольга, зіткнулася з його поглядом, зробила крок до столу. Схиливши голову, простягла течку. Зупинилася, не знаючи, що робити.
− Іди, працюй, Олю, − тихо сказав Єгор, розкриваючи теку. − Усе буде добре.
Жінка подивилася на нього.
− Ти йому скажеш? − запитала приглушено.
− Дослідження доведеться продовжити, − Єгор почав читати текст. − Не думай ні про що.
− Дякую, Єгоре.
Ольга повернулася й тихо вийшла.
Усе було так, як вона і говорила.
Підвищений вміст С02 в крові І спричинив смерть. Єгор ковзнув по загальному аналізу, погляд зачепився за підозріло низькі цифри. Це було досить дивно.
Він відкинувся на спинку крісла і подивився у вікно.
Потягнувся до телефону.
− Михайле Петровичу? Зайди до мене.
− Добре.
Через кілька секунд до кабінету увійшов чоловіку чорних джинсах і сорочці навипуск. Єгор мимоволі посміхнувся. Мишко завжди зневажав норми, чого б це не стосувалося. Ще в школі він міг убратись у щось яскраве, мов півень, і ніхто його не міг переконати в порушенні правил. І навіть тут, в інституті, де не прийнято було ходити в джинсах, Михайло теж залишався вірним своїм принципам.
Чоловік попрямував до столу свого начальника, без запрошення вмостився на стілець, на якому недавно сиділа Ольга, і запитально подивився на Єгора.
− Щось сталося? − спитав він, складаючи руки на столі. − Ти був такий офіційний.
Єгор мовчки простягнув йому теку. Михайло знечів'я взяв її, розкрив, почав читати. Перегорнув сторінки, подивився на Єгора.
− Що це?
− Ти знав про це? − Єгор уважно дивився на свого заступника.
− Про що, про це? − Михайло здивовано глипнув на Єгора. − Що це за маячня? І звідки це взагалі?
− Це Оля зробила, − тихо сказав Єгор. − За останні три місяці.
− Ольга?